Виникнення ісламського календаря — Хіджра
(Релігійно-історичне дослідження)
У лексичному значенні слово «хіджра» означає залишення певного місця або стану та переселення до іншого місця. В ісламській історії під хіджрою передусім розуміється переселення пророка Мухаммада з Мекки до Медини (Ясриба). Ця подія відбулася 622 року і вважається відправною точкою ісламської історичної ери.
У Мецці перші мусульмани протягом тривалого часу зазнавали тиску, переслідувань і страждань. Можливість вільно сповідувати свою релігію та поширювати іслам ставала дедалі більш обмеженою. Водночас зростала й загроза життю Пророка з боку мекканських багатобожників.
Після того як мешканці Медини прийняли іслам і запросили Пророка переселитися до їхнього міста, розпочалося переселення мусульман до Медини. За велінням Аллаха Пророк також здійснив хіджру. Завдяки цьому стало можливим безпечне організаційне становлення ісламської громади та формування Медини як центру нового ісламського суспільства.
У доісламському арабському суспільстві було широко поширене позначення років через пам’ятні події. Наприклад, рік народження Пророка отримав назву «Рік Слона» у зв’язку зі знаменитою подією, пов’язаною з військом слона. Рік початку пророчої місії Мухаммада називали «Роком Мабаса». Хіджра Пророка з Мекки до Медини стала початком нового етапу в історії ісламського суспільства. Тому згодом саме хіджру було прийнято як початок мусульманської історичної ери.
Офіційне встановлення хіджри як початку ісламського календаря відбулося за халіфа Умара ібн аль-Хаттаба, на 17-му році хіджри, тобто 638 року. Згідно з відомим переказом ісламської історико-календарної традиції, у той період обговорювалося питання створення офіційної системи літочислення для мусульман. Було запропоновано різні події як точки відліку. Передається, що Імам Алі запропонував прийняти хіджру за початок історичної ери. Оскільки хіджра символізувала перехід ісламського суспільства від мекканського періоду до мединського та знаменувала формування політичної й суспільної єдності мусульман, цю пропозицію було прийнято. (Ат-Табарі, «Таріх ар-русул ва-ль-мулук», т. 4, с. 388; Ібн аль-Асір, «Аль-Каміль фі-т-таріх», т. 2, с. 16.)
Хіджра Пророка з Мекки до Медини відбулася в місяці Рабі аль-авваль. В історичних джерелах повідомляється, що Пророк залишив Мекку 1-го Рабі аль-авваля, а 8-го Рабі аль-авваля прибув до місцевості Куба, розташованої поблизу Медини, де провів кілька днів і розпочав будівництво першої мечеті в історії ісламу. 12-го Рабі аль-авваля він продовжив шлях у напрямку Медини, а 16-го Рабі аль-авваля прибув до Медини.
Ісламський релігійний календар є місячним календарем хіджри (хіджрі-камарі). Він ґрунтується на русі Місяця та складається з дванадцяти місяців. Тому, коли в ісламських текстах уживається вислів «календар хіджри», мається на увазі саме місячний календар хіджри.
Місячний календар хіджри складається з дванадцяти місяців: Мухаррам, Сафар, Рабі аль-авваль, Рабі ас-сані, Джумада аль-авваль, Джумада ас-сані, Раджаб, Шаабан, Рамадан, Шавваль, Зу-ль-када та Зу-ль-хіджа. Зрозуміло, що ці назви та самі місячні місяці використовувалися в Аравії ще до виникнення ісламського календаря.
Місячні місяці складаються з 29 або 30 днів. Тому місячний рік приблизно на 10–12 днів коротший за сонячний рік. Унаслідок цього місяці хіджри, оскільки їхній початок визначається за місячним циклом, щороку зміщуються відносно сонячного календаря та настають приблизно на 10–12 днів раніше.
У Священному Корані сказано: «Воістину, кількість місяців у Аллаха — дванадцять місяців, у Писанні Аллаха, від того дня, коли Він створив небеса й землю…» (ат-Тауба, 9:36)
В іншому аяті вказується на роль Сонця та Місяця у вимірюванні часу: «Він — Той, Хто зробив Сонце сяйвом, а Місяць — світлом і визначив для нього фази, щоб ви знали кількість років і рахунок часу». (Юнус, 10:5)
Тому в ісламі під час визначення часу посту в Рамадан, здійснення Хаджу, розрахунку Закяту та виконання інших релігійних обов’язків особливе значення має саме місячний календар хіджри, тобто календар, заснований на місячному циклі.
Важливим аспектом є також необхідність не змішувати місячний календар хіджри (хіджрі-камарі) із сонячним календарем хіджри (хіджрі-шамсі).
Хіджрі-шамсі не є другим ісламським календарем, створеним безпосередньо під час хіджри Пророка. В ісламському світі, особливо на території Ірану, існували давні сонячні календарні традиції, що сягають ще доісламського періоду. У різних формах вони продовжували використовуватися і в ісламську епоху.
У наступні століття сонячний календар зазнавав подальшого вдосконалення. За сельджуцького правителя Мелік-шаха за участю астрономів було розроблено Джалалійський календар. Його запровадження відбулося 9 Рамадана 471 року хіджри, що відповідає 15 березня 1079 року.
У цьому календарі початок року пов’язувався з весною, весняним рівноденням і Наврузом. Протягом наступних століть Джалалійський календар зазнавав різноманітних змін і доповнень.
Зрештою, у 1925 році, за правління Ахмад-шаха Каджара, було офіційно закріплено сонячний календар хіджрі-шамсі. Його літочислення також було пов’язане з хіджрою пророка Мухаммада, тобто початком ери було прийнято хіджру Пророка з Мекки до Медини.
Намік Бабаханов
Баку — 2026