Ми створюємо світ разом зі Всевишнім

З вікна свого стежу за запеклою боротьбою вітру, не бажаючими опадати з дерев жовтим листям. Боже, як же вони тремтять… Є на цьому світі почуття паскудніше, ніж прихильність? Ехх, ветрюга, от зрозуміти б мені твою пристрасть роздягати ці тополі, та до того ж коли на дворі люта холоднеча…
Як же погано, що деякі слова доходять до нас пізніше, також як і деякі істини, деякі вчинки. Наприклад, безмовно і раптово йде вона, невідомо чому, але лише через роки стає ясно: гей, блаженний, вона ж, бідолашна, сказала про все в своєму мовчанні, до того ж, кричачи, ридма:
Хочу любити тебе, допоможи мені! Хвилиночку! Це вже дуже схоже на основний девіз усесвітньо відомої методики Монтессорі…
Ця методика пов’язана з іменем першої жінки-лікаря Італії Марією Монтессорі; працюючи асистентом лікаря в університетській клініці (госпіталі Сан Джованні), вона вперше зіткнулася з розумово відсталими дітьми. Дивиться і бачить, що, о Боже, діти утримуються в порожніх кімнатах, з ними, можна сказати, не відбувається ніякого спілкування, а єдиною іграшкою для них є скоринка з’їденого ними хліба.
Засмутившись від побаченого, Марія починає приносити їм з свого будинку прості речі – коробочки, шматочки матерії, і, дивно, що за короткий час у поведінці дітей спостерігаються зміни на краще. Таким чином, зароджується основна ідея методики Марії Монтессорі: для усвідомлення навколишнього світу як нормальними, так і розумово відсталими дітьми їм потрібна розвиваюче середовище, підтримка, умови.
Одним словом: Хочу впоратися, допоможи мені! Методика Монтессорі так само прекрасна, як і її девіз, вчить дітей бути терплячими, уважними, навчає їх самопізнання, освоєння таких якостей, як вільно управляти собою, приймати рішення. До того ж в цій методиці, є свої тонкощі; наприклад, Монтссори наполягала на тому, щоб дорослі не розмовляли з дитиною стоячи, «присядьте перед ним і станьте з нього зростанням», – говорила вона. Таке звернення створить умови для сприйняття дитиною себе на одному рівні з дорослим співрозмовником, підвищуючи його впевненість у собі. Система також пропонує пакет різних завдань для того, щоб діти були врівноваженими. Наприклад, обережно і не розхлюпуючи вилити воду з наповненого графина в порожній. Адже це вимагає терпіння!
Монтессоритакже стверджувала, що не можна кричати на дитину, що, мовляв, ти зробив це неправильно, так як показати дитині те, що з себе представляє його помилка – саме велике страждання, яке йому можна заподіяти! Створіть умови, щоб він виявив свою помилку самостійно.
Согласин, ця унікальна методика може застосовуватися не тільки для дітей, але і для дорослих, для мас – і повинна застосовуватися. Запевняю вас, що в нашому суспільстві є достатня кількість дорослих людей, які не пройшли цей етап; припустимо, безграмотні, грішні, не на шляху істинному… і завжди на них дивилися зверхньо, просвітителі наші не дозволяли собі опуститися до їх рівня, а зі своїх високих трибун раз лаяли їх і сварили, так і не створивши умов для того, щоб вони самі знайшли свої помилки, тому вони досі як діти: не будь над ними контролю хоча б деньок, вони знову зроблять ті ж проступки.
Перебуваєте ви в сум’ятті, коли вам одного разу доводиться йти за адресою, за якою не раз ходили з одним, але цього разу – одного? І думається в такі хвилини: добре, якщо б не розраховували на одного, а дивилися уважніше, звідки проходить і куди веде шлях.
Погляньте, що вирікає Всевишній у своєму писанні: «Ми надіслали пророків, щоб люди відновили справедливість». (Ал-Хадід, 25) Виявляється, пророки, як і в методиці Монтессорі, були послані для створення сприятливих умов для пізнання істини, для допомоги людям у відновленні справедливості.
Так, якщо будь-який з лідерів обіцяє народові, що він поодинці покликаний відновити справедливість, то пиши пропало! Пророк не повинен породжувати залежність, просвітитель повинен виховати таке суспільство, щоб воно саме стало на сторожі справедливості.
Всевишній і сам існує лише для створення нам умов: коли ми, розкривши свої руки в молитві, просимо його про щастя, Він не звалює щастя тут же нам на голову, а створює сприятливі умови, щоб ми самі могли стати щасливими. Якщо Він, простягнувши руку, буде витягувати нас з кожної труднощі, в яку ми попадемо, то на що ми самі годимся? До чого ці руки, ноги… для чого ці мізки?
Хіба Всевишній не бачить стільки бід і горя? Всевишній не знає, що діється в світі? Адже щонайменше мільйони дітей, дорослих, літніх і молодих моляться кожен день і у своїх молитвах доносять до Нього ту безвихідь, у якому опинився світ. Отчегоже Всевишній мовчить?
мені здається, що процес зародження світу ще не завершився, і це буде тривати до самого судного дня. А іноді мені здається, що Всевишній бажає участі людини в процесі створення. Тобто, ми створюємо світ разом зі Всевишнім – повинні створювати, а раз так… виконуємо, чи усвідомлюємо ми належним чином ту частину відповідальності, що перепала на наші плечі? Може, світ переживає гіркоту незробленого саме нами?… Пропустимо це…
Хочу сказати, що навіть зі Всевишнім відносини повинні бути побудовані на цій основі: Боже, допоможи мені, щоб я виконав ту чи іншу справу.
І, як знати, може, ті, чиї молитви почуті, побачивши, як скоро розв’язуються їх труднощі, навіть трохи турбуються: Господи, якби ти дозволив мені зробити це самому…
Думка моя слово за словом підходить до кінця, а я все ще перед вікном: і ось, ще один жовтий листочок зазнає поразки в боротьбі з жорстоким вітром – відривається від дерева, і цей важкий відрив, через роки, нагадує мені іншу частину тієї невідомої: Не хочу йти, допоможи мені!