Печера Хіра з давніх часів була місцем усамітнення та зв’язку Мухаммеда з Богом. Щороку один місяць він проводив у цій печері в думках і бесідах з Всевишнім, але й протягом наступних місяців він час від часу усамітнювався у цьому притулку. Вдалині від людей і шуму Мекки, в нічній тиші під світлом зірок Мухаммед вирушав думками до великого Творця і схилявся в земному поклоні перед божеством, яке не має собі рівних. Іноді з висоти гори він кидав погляд на Мекку, що розкинулася в долині, місто в темряві ночі було тихе і темне, і його покривала тінь невігластва і недбальства.
Мухаммеду (с) виповнилося 40 років. Тієї ночі подібно до інших ночей печера Хіра стала свідком щирих і чистих молитов Мухаммеда. Раптом світло заповнило печеру і до його вух долинув голос. Перед ним з’явився архангел Джебраїл і передав йому послання Всевишнього. Звертаючись до Мухаммеда, він сказав: «Мухаммед – ти пророк Бога, а я архангел Джебраїл». Мухаммед здивувався і подивився на Джебраїла. Джебраїл промовив: «Читай!». Мухаммед відповів: “Я не вмію читати”. Джебраїл кілька разів поспіль наказав Мухаммед читати. І раптом Мухаммед відчув, що може читати і прочитав: «Читай (і виголоси!) в ім’я Бога твого, хто створив – Хто створив людину …» (Сура «Аль-Алак»)
Таким чином Мухаммед став останнім божественним пророком і заспокоюючими душу словами почав свій заклик до єдинобожжя. З цього часу день Мабас – початкова точка глибоких змін у суспільстві. Його Світлість Мухаммед (с) насамперед закликав людей до поклоніння єдиному Богу. Його чисте серце подібно до гладкого і ясного дзеркала передавало людям небесні послання. Незважаючи на те, що він не був знайомий із пером і папером, не вмів ні читати ні писати, перше послання, яке він отримав від Всевишнього, був заклик до читання та навчання. Незважаючи на відсутність вчителя, він сам став учителем всього людства, натхненником усіх великих центрів науки та мудрості.
Місія пророка (с) мала кілька цілей, які відбилися в історії. Одна з них – вдосконалення шляхетних рис характеру. У священному Корані особливе місце відводиться вихованню та навчанню людини, приведенню у відповідність її намірів та вчинків. У частині 25-го аяту сури «Аль-Хадид» говориться: «Ми посилали вам і перш за пророків з ясними знаменами і разом з ними Книгу одкровень І ваги (для замірення добра і зла), Щоб людина дотримуватися міг правосуддя».
Загалом у місії пророка очевидні дві цілі. Одна з них — зародження внутрішніх корінних перетворень у людині. У цьому сенсі Пророк (с) піднявши в руці прапор гідності сяяв подібно сонцю на небосхилі, щоб людина пізнала своє високе місце і розуміла, що все у світі створене для нього і для його щастя. Інша мета – заклик людства до єдинобожжя. За допомогою аятів, що спустилися, він відвертав людей від поклоніння ідолам, створеним ними самими, і сіяв у їхній душі насіння єдинобожжя. Очевидно, що промені віри в Єдиного Творця та визнання його панування в житті зберігає в людині його гордість та велич. Духовний стан людської цивілізації також багато в чому залежить від доброго виховання та доброго відношення, яке поширювали такі пророки як Мойсей (а), Ісус (а) та Мухаммед (с).
Природно в променях морального та розумового зростання суспільства цивілізація також зростала та розвивалася. Ми бачимо як через деякий час після прийняття Мухаммедом (с) пророчої місії, піднялися і розквітли всілякі наукові та дослідницькі центри, і з величезною швидкістю поширилися у всьому ісламському світі. Французький мислитель Жан Берава вважав Його Світлість Мухаммеда (с) пророком-законодавцем, могутнім політиком, великим керівником, сильним оратором та гідним лідером. Всевишній подарував йому гордість і велич, щоб він зміг створити найкращу життєву програму та постійний закон.
Мухаммеду (с) виповнилося 40 років. Тієї ночі подібно до інших ночей печера Хіра стала свідком щирих і чистих молитов Мухаммеда. Раптом світло заповнило печеру і до його вух долинув голос. Перед ним з’явився архангел Джебраїл і передав йому послання Всевишнього. Звертаючись до Мухаммеда, він сказав: «Мухаммед – ти пророк Бога, а я архангел Джебраїл». Мухаммед здивувався і подивився на Джебраїла. Джебраїл промовив: «Читай!». Мухаммед відповів: “Я не вмію читати”. Джебраїл кілька разів поспіль наказав Мухаммед читати. І раптом Мухаммед відчув, що може читати і прочитав: «Читай (і виголоси!) в ім’я Бога твого, хто створив – Хто створив людину …» (Сура «Аль-Алак»)
Таким чином Мухаммед став останнім божественним пророком і заспокоюючими душу словами почав свій заклик до єдинобожжя. З цього часу день Мабас – початкова точка глибоких змін у суспільстві. Його Світлість Мухаммед (с) насамперед закликав людей до поклоніння єдиному Богу. Його чисте серце подібно до гладкого і ясного дзеркала передавало людям небесні послання. Незважаючи на те, що він не був знайомий із пером і папером, не вмів ні читати ні писати, перше послання, яке він отримав від Всевишнього, був заклик до читання та навчання. Незважаючи на відсутність вчителя, він сам став учителем всього людства, натхненником усіх великих центрів науки та мудрості.
Місія пророка (с) мала кілька цілей, які відбилися в історії. Одна з них – вдосконалення шляхетних рис характеру. У священному Корані особливе місце відводиться вихованню та навчанню людини, приведенню у відповідність її намірів та вчинків. У частині 25-го аяту сури «Аль-Хадид» говориться: «Ми посилали вам і перш за пророків з ясними знаменами і разом з ними Книгу одкровень І ваги (для замірення добра і зла), Щоб людина дотримуватися міг правосуддя».
Загалом у місії пророка очевидні дві цілі. Одна з них — зародження внутрішніх корінних перетворень у людині. У цьому сенсі Пророк (с) піднявши в руці прапор гідності сяяв подібно сонцю на небосхилі, щоб людина пізнала своє високе місце і розуміла, що все у світі створене для нього і для його щастя. Інша мета – заклик людства до єдинобожжя. За допомогою аятів, що спустилися, він відвертав людей від поклоніння ідолам, створеним ними самими, і сіяв у їхній душі насіння єдинобожжя. Очевидно, що промені віри в Єдиного Творця та визнання його панування в житті зберігає в людині його гордість та велич. Духовний стан людської цивілізації також багато в чому залежить від доброго виховання та доброго відношення, яке поширювали такі пророки як Мойсей (а), Ісус (а) та Мухаммед (с).
Природно в променях морального та розумового зростання суспільства цивілізація також зростала та розвивалася. Ми бачимо як через деякий час після прийняття Мухаммедом (с) пророчої місії, піднялися і розквітли всілякі наукові та дослідницькі центри, і з величезною швидкістю поширилися у всьому ісламському світі. Французький мислитель Жан Берава вважав Його Світлість Мухаммеда (с) пророком-законодавцем, могутнім політиком, великим керівником, сильним оратором та гідним лідером. Всевишній подарував йому гордість і велич, щоб він зміг створити найкращу життєву програму та постійний закон.