Американці занервували. Вони почали стягувати додаткові військові сили в Кувейт. Вони завдали ударів по позиціях «Катаїб Хізбалла» в Сирії та Іраку. Трамп пригрозив помститися за таке зухвале зазіхання на багдадський філія «цитаделі зла».
США зрозуміли, що їх руйнівного плану по розгойдування Іраку, із забивання клину між Іраном і Іраком активно протидіють, прекрасно знаючи, хто знову стоїть у них на шляху: це легендарний бойовий генерал Касем Сулеймані, який давав їм «прикурити» ось вже не одне десятиліття – та так, що іракська земля горіла і палала у американців під ногами.
Саме генерал Сулеймані доклав руку до розгрому сіоністів в Лівані в 2006 році і до перемоги над такфірістамі в Іраку і Сирії, забезпечив координацію між силами «Кудс» Корпусу вартових Ісламської Революції і іракськими силами народної мобілізації (Аль-Хашд аш-Шааб), що саме він відновив і підтримував безпеку в звільненому від терористів Іраку. Він, природно, значився «особливо небезпечним», причому його боялися до такої міри, що навіть сфабрикували резолюцію ООН, яка забороняє йому виїзд за межі Ірану. Але він спокійно їздив, опиняючись то в Лівані, то в Сирії, то в Іраку (та що там – за деякими непідтвердженими чутками, і в Росії), на зло всім ворогам і на радість людей, які бачили в ньому захисника і визволителя.
Віртуозно розумний, здатний нескінченно вислизати від ворога, щоб потім нанести йому сильний удар, прозорливий і винахідливий військовий стратег, людина з поетичним даром і поглядом художника (досить почитати його мемуари!), Касем Сулеймані удостоївся честі стати «забороненим людиною» і вже за життя перетворився в легенду. Біля входу в знамениту Кумську мечеть Джамкаран продається різного роду ісламська і революційна символіка: портрети, футболки, арафатки – білі палестинські і чорні басіджевскіе.Друзі не один рік просили мене купити що-небудь з Касем Сулеймані. Я довго не могла знайти нічого і ніде, поки одного разу в тому самому Джамкаране мені не підвернувся єдиний (!) Картатий хустку з зображенням бравого генерала! За словами продавця, гуртки, фотографії, майки змітають з прилавків миттєво. За своєю популярністю Касем Сулеймані побив всіх, включаючи найбільш знакові фігури Опору. Його підтримують не тільки бородаті чоловіки в арафатках і їх дружини в чорних чадрах, а й густо нафарбовані дівчата з полухіджабамі на потилиці, і молоді люди з модними начосом на верхівках. Він став справжнім національним героєм, який за опитуваннями набрав найменшу кількість негативних відгуків. Він став символом могутності Ірану, його здатності постояти за себе.
Касем Сулеймані був закоханий у війну, в її героїку, в її поезію, в її моторошне чарівність, в її муки і кров, в її дивовижні і часом містичні повороти. Завжди готовий пожертвувати собою, він дбайливо ставився до своїх бійців, ще з часів Священної Оборони зарекомендував себе як командира, який не розкидається людськими життями. Такі люди не вмирають в теплому ліжку в глибокій старості, страждаючи від артриту, подагри, катаракти і виразки шлунка. Вони йдуть в сонячний світ героїв в розквіті років, залишаючись в нашій пам’яті гордими і красивими. Генерал Сулеймані загинув так само, як інша легенда Опору – Сейід Аббас Мусаві, попередник Сейида Хасана Наср-Аллаха, по машині якого сіоністи завдали удару з повітря, убивши разом з ним його дружину і шестирічного сина. Він увірвався в крижане сяйво смерті так само, як його друг і соратник Імад Мугнія, чий автомобіль підірвали в 2008-му під час святкування річниці Ісламської Революції в іранському посольстві в Дамаску.
Як і у випадку з Сеїду Аббасом, машину Касема Сулеймані теж атакували сили ВВС. Як і у випадку з Імадом, явно не обійшлося без зради: хтось видав ворогам їх координати. Всі вони були вбиті безпосереднім противником, а не його жалюгідними налапнікамі. У тому, що генерал Сулеймані рано чи пізно піде саме так, не було ніяких сумнівів – не випадково Рахбар, Сейід Алі Хаменеї, називав його «живим мучеником». І в обійми смерті він відправився в знаковому місці: в Іраку, недалеко від гробниці Повелителя всіх полеглих героїв (Сейід аш-Шухада) – Імама Хусейна, мир йому.
Разом з генералом Сулеймані прийняв смерть і Абу Махді аль-Мухандіс – той самий, що брав участь в штурмі лігва ворога, з якого той нескінченно планує свої підступи: як розділяти людей в колонізуемих їм країнах, щоб обкрадати їх, викачувати їх нафту і газ, шматувати їх країни на шматочки, як заманеться.На їхню автомобільної колоні американці завдали удару з повітря неподалік від аеропорту в Багдаді. Аеропорт закритий на невизначений час. Генерала Сулеймані впізнали по кільцю на пальці. Удар був нанесений за особистим розпорядженням Трампа. Але Трамп може не радіти: все своє життя генерал мріяв саме про таку смерть, а ось які наслідки вона матиме для Америки та Ізраїлю, можливо, поки не намалює собі навіть саме буйне уяву.
«Жодним чином не вважай мертвими тих, які були вбиті на шляху Аллаха. Ні, вони живі і отримують долю у свого Господа », – сказано в Священному Корані, в сурі« Сімейство Імрана »(3: 169).
Кожна людина піде з цього світу: і той, хто все життя перебуває на передовій в кільці фронтів, і той, чиї інтереси не простягаються далі Мехр і олів’є. Але важко уявити собі смерть більш величну і красиву, ніж смерть героя на полі бою, від рук ворогів. Це – не тільки ісламська установка. Інтуїтивно це відчувають багато людей, і не випадково вся радянська ніби як не релігійна революційна романтика була побудована на оспівуванні подвигу і героїчної смерті. Недарма у відомому радянському фільмі над головами переможців в 45-м пропливав журавлиний клин, немов символізуючи: загиблі живі і як і раніше в строю.
Так і генерал Сулеймані звідкись із недоступних нам висот поблажливо поглядає на копошаться навколо Ірану агресивних нікчем і посміхається, прекрасно знаючи, яка розплата їх чекає незабаром …