Мусульманські вчені, які здійснили прорив у світовій науці

Якщо звернутися до громадської думки загалом, і сьогодні можна зустріти людей, які сприймають іслам як релігію, далеку від науки, пов’язуючи з ним відсталість і перешкоди на шляху суспільного прогресу. Подібні уявлення зумовлені або упередженим ставленням до ісламу, або недостатньою обізнаністю щодо його внеску в розвиток науки та досягнень мусульманських учених, які збагатили світову наукову думку.

На жаль, і самі мусульмани не доклали достатніх зусиль у цьому напрямі. Принаймні, вони не змогли належним чином представити світовій спільноті власних видатних учених та історичну наукову спадщину. Іноді навіть самі мусульмани залишалися недостатньо обізнаними щодо цієї спадщини.

Водночас серед найдавніших наукових та освітніх центрів світу особливе місце посідають університет Аль-Азгар, розташований у Каїрі (Єгипет), університет Аль-Карауїйн у місті Фес (Марокко), а також наукова семінарія Ан-Наджаф у місті Наджаф (Ірак). Ці наукові центри протягом багатьох століть продовжували свою діяльність і відігравали значну роль в інтелектуальному житті ісламського світу.

У деяких випадках наукова спадщина мусульманських учених не отримувала належного визнання та висвітлення через розбіжності, що існували між різними мазхабами. Такий підхід сприяв поширенню негативних уявлень про іслам, його ототожненню з відсталістю та реакційністю, а також формуванню образу релігії, відірваної від науки. На жаль, прояви цієї тенденції можна спостерігати й сьогодні.

Наприклад, наукова спадщина імама Джафара ас-Садика — ученого VIII століття, одного з найвидатніших наставників в історії людства, який зробив значний внесок у розвиток наукової освіти у світі, навчав тисячі учнів і вплинув на формування численних видатних учених, — представлена недостатньо широко. Оскільки він був одним із шиїтських імамів, його наукова діяльність та педагогічна спадщина іноді залишалися в тіні. Водночас особлива увага приділялася Джабіру ібн Хайяну, якого вважають одним із засновників хімії та видатним наставником хіміків, тоді як факт його навчання в імама Джафара ас-Садика не завжди належним чином підкреслювався.

Саме в цьому й полягає несправедливість: попри необхідність представляти наукову діяльність імама Джафара ас-Садика та його роль у розвитку науки як мусульманам, так і світовій спільноті, це питання іноді залишається в тіні конфесійних і мазхабних підходів.

Ми сподіваємося, що наш огляд стане нехай невеликим, але значущим кроком у справі популяризації наукової спадщини ісламу та зробить внесок у формування більш об’єктивного, справедливого й науково обґрунтованого підходу до історії. У цьому матеріалі ми хочемо нагадати про десять мусульманських учених минулого, чиї досягнення стали проривом у світовій науці.

Ібн Хайян

Джабір ібн Хайян (721–815) вважається батьком сучасної хімії. До Джабіра ібн Хайяна хімія була представлена кількома розрізненими працями з різних ремесел, які змішувалися з численними іншими ремеслами різного характеру. Однак ібн Хайян зміг розвинути хімію та підняти її від початкового рівня до найвищого рівня розвитку. Це стало можливим завдяки масштабній науковій роботі та численним спостереженням. Він також встановив фундаментальні правила отримання хімічних речовин та їхньої взаємодії, тому Джабір ібн Хайян, безперечно, вважається вчителем усіх хіміків.

Зокрема, завдяки науковим експериментам йому вдалося визначити багато кислот. У своїй лабораторії він постійно вдосконалював процеси перегонки, плавлення, кристалізації, дистиляції, рафінування, окиснення, випаровування та фільтрації; проводив реакції для отримання сірчаної кислоти; започаткував розроблення класифікацій спиртів, металів і мінералів. За десять століть до відкриття Джона Дальтона Джабір сформував уявлення про хімічні зв’язки як сполучну ланку між елементами.

Сьогодні, за наявності сучасного обладнання та оснащених лабораторій, стає очевидним, що понад тисячу двісті п’ятдесят років тому Джабір був ученим, який випередив свій час.

Ще раз нагадуємо, що Джабір ібн Хайян був учнем і послідовником імама Джафара ас-Садика (702–765). Згідно з цією традицією, імам Джафар ас-Садик навчав Джабіра знань про природу, медицину, філософію та хімію. Джабір вважав імама Джафара ас-Садика своїм учителем і духовним наставником. У працях, які приписують Джабіру, зустрічаються посилання на вчення Джафара ас-Садика.

Аль-Хорезмі

Мухаммада ібн Мусу аль-Хорезмі (780–850) без перебільшення називають основоположником алгебри. Саме він уперше використав цифру нуль. Аль-Хорезмі вперше представив алгебру як самостійну науку, що вивчає загальні методи розв’язання лінійних і квадратних рівнянь, а також здійснив класифікацію цих рівнянь. Він розробив детальні тригонометричні таблиці, що містили значення функцій синуса, косинуса, тангенса та котангенса.

Праці аль-Хорезмі перекладалися з арабської мови латинською, а згодом — новими європейськими мовами. На їхній основі створювалися різноманітні підручники з математики. Праці аль-Хорезмі відіграли важливу роль у становленні науки епохи Відродження та справили плідний вплив на розвиток середньовічної наукової думки в країнах Сходу й Заходу.

Цей видатний мусульманський учений відомий передусім своєю працею «Книга про відновлення та протиставлення» («Аль-китаб аль-мухтасар фі хісаб аль-джабр ва-ль-мукабала»), яка відіграла надзвичайно важливу роль в історії математики. Саме від слова аль-джабр (у назві цієї праці) походить термін «алгебра».

Ар-Разі

Абу Бакр Мухаммад ар-Разі (865–925) — видатний хімік і лікар. Ар-Разі здійснив значний прорив у медицині та хімії, займаючись отриманням етанолу (медичного спирту) та дослідженням сірчаної кислоти. Він був одним із перших учених, які впровадили наукові експерименти та лабораторні методи в медичну практику.

Його головні досягнення: отримання медичного спирту (етанолу) шляхом дистиляції, а також вивчення його властивостей і застосування. Він одним із перших детально описав віспу та кір, розмежував ці захворювання й зазначив, що після одужання від віспи людина набуває імунітету до повторного зараження. Ар-Разі приділяв особливу увагу індивідуальному спостереженню за пацієнтами та систематичному веденню медичних записів.

Ар-Разі залишив величезну наукову спадщину та справив значний вплив на розвиток медицини й хімії. Він збагатив світову науку розвитком експериментальної медицини, клінічної діагностики, фармакології та хімії.

Аль-Баттані

Абу Абдуллах Мухаммад ібн Джабір аль-Баттані (858–929) — видатний астроном і математик середньовічного Сходу. Його називають «Птолемеєм Сходу». Він уточнив багато астрономічних розрахунків Птолемея та зробив значний внесок у розвиток астрономії й тригонометрії.

Його головні досягнення: Визначення тривалості сонячного року. Він обчислив тривалість сонячного року як 365 днів, 5 годин, 46 хвилин і 24 секунди. Похибка становила лише приблизно 2 хвилини 22 секунди. Ці дані згодом допомогли Європі реформувати календар і перейти на григоріанський календар.

Уточнення астрономічних уявлень. Він установив зміну положення сонячного апогею відносно нерухомих зірок, уточнивши попередні астрономічні уявлення.

Дослідження сонячних затемнень. Він математично обґрунтував можливість кільцеподібних сонячних затемнень і вдосконалив методи їх розрахунку.

Розвиток тригонометрії. Він широко застосовував синуси замість грецьких геометричних хорд, використовував тангенси й котангенси, розвиваючи математичні методи астрономічних обчислень.

Вплив на європейську науку. Його астрономічні таблиці були перекладені латинською мовою та використовувалися європейськими вченими. Миколай Коперник неодноразово (23 рази) посилався на його спостереження та розрахунки у своїй книзі «Про обертання небесних сфер».

Аль-Баттані зробив величезний внесок у світову науку, удосконаливши астрономічні спостереження, календарні розрахунки та математичні методи дослідження небесних тіл.

Аз-Захраві

Аз-Захраві — Альбукасіс (936–1013) здобув славу найвидатнішого хірурга Середньовіччя: у ту епоху ніхто не перевершив його ні в майстерності хірургії, ні в новаторстві в цій галузі. Так само, як Пирогова вважають піонером анестезії, аз-Захраві був першим, хто застосував кетгут в абдомінальній хірургії та для підшкірних швів. Кетгут — це хірургічна нитка, яка з часом розсмоктується в організмі людини без залишку, оскільки має органічне походження. Найчастіше її виготовляють із кишок овець.

Аз-Захраві вперше запровадив положення пацієнта лежачи під час операцій на малому тазі, яке згодом стало класичним. Він описав патологічне ураження кісток, яке сьогодні називають туберкульозним, а також запровадив у західну офтальмохірургію операцію видалення катаракти (термін аз-Захраві). Цей мусульманський хірург був і залишається єдиним автором, який описав усю процедуру видалення катаракти та представив її у вигляді ілюстрацій. Раніше секрети цієї доволі простої операції передавалися лише обраним.

Аз-Захраві був автором понад 150 нових хірургічних інструментів. Йому приписують винахід шприца, щипців, хірургічного гачка та голки, а також кісткової пилки. Багато створених ним інструментів використовуються й у сучасній медицині.

Енциклопедична праця аз-Захраві «Книга про представлення медичних знань тому, хто не спроможний самостійно їх зібрати», широко відома як «Кітаб ат-Тасріф», містить 30 томів, у яких узагальнено досвід усього його життя. Ця енциклопедична праця стала настільною книгою хірургів середньовічної Європи, багаторазово переписувалася та видавалася і протягом п’яти століть була одним із основних підручників із хірургії.

Аль-Хайсам

Ібн аль-Хайсам — Альхазен (965–1039) — основоположник оптики. Учений продовжив дослідження Евкліда щодо природи світла. До нього оптика античності знала лише найпростіші емпіричні закони світлових явищ: закон прямолінійного поширення світла в однорідному середовищі; закон відбиття світла від поверхонь дзеркал; явище заломлення світла на межі двох прозорих середовищ.

Услід за давньоримським ученим і лікарем Галеном аль-Хайсам досліджував будову ока, довівши неспроможність ідей Платона та Евкліда щодо людського зору. Аль-Хайсам розробив концепцію бінокулярного зору (бачення двома очима). Він першим пояснив феномен зору як процес, у якому промені, що надходять до ока від об’єктів, формують зображення всередині кришталика. Він також першим дав назви частинам ока («рогівка», «кришталик», «склоподібне тіло» тощо). Виготовивши моделі кришталика з кришталю та скла, він висунув ідею корекції зору за допомогою двоопуклих лінз і запропонував використовувати їх для читання в похилому віці (окуляри).

Ібн аль-Хайсам увів у науковий обіг поняття атмосферного тиску та пов’язав густину повітря з висотою. Після нього вчені почали досліджувати проблеми заломлення світла. Однак до початку XVII століття значних відкриттів у галузі оптичної науки не було.

Написана аль-Хайсамом книга «Трактат про оптику» («Кітаб аль-Маназир») протягом 600 років вважалася фундаментальною працею в країнах Сходу та Західної Європи.

Ібн Сіна

Ібн Сіна — Авіценна (980–1037) — універсальний учений і лікар. Його головні досягнення: «Канон лікарської науки» — він створив медичну енциклопедію з п’яти книг, яка протягом століть використовувалася як підручник в університетах Європи. Медична освіта — його праці перекладалися латинською мовою та вивчалися в європейських університетах аж до XVII століття. Ібн Сіна сприяв систематизації медичних знань, розвивав діагностику, фармакологію та профілактику захворювань. Він показав, наскільки важливо комплексно вивчати людський організм.

Його головна спадщина — величезний внесок у становлення медицини як наукової дисципліни. Сьогодні Авіценну вважають одним із найвидатніших лікарів в історії людства.

Аль-Біруні

Абу Райхан Мухаммад ібн Ахмад аль-Біруні (973–1048) — видатний учений-енциклопедист середньовічного Сходу, математик, астроном, географ і фізик. Він зробив значний внесок у розвиток природничих наук, особливо астрономії, геодезії та математики. Аль-Біруні розробив оригінальний метод визначення радіуса Землі та з високою для свого часу точністю обчислив її розміри. Він також досліджував можливість обертання Землі навколо власної осі та її руху навколо Сонця.

Його головні досягнення: розробив метод визначення радіуса Землі за допомогою вимірювання висоти гори та кута горизонту. Досліджував рух небесних тіл і розглядав можливість обертання Землі навколо власної осі та її руху навколо Сонця. Створив точні вимірювальні прилади для визначення густини та питомої ваги мінералів і металів. Займався тригонометрією, обчисленням географічних координат і визначенням відстаней між містами.

Аль-Біруні залишив величезну наукову спадщину та став одним із найвидатніших учених світу. Він збагатив світову науку точними вимірюваннями, експериментальними методами та фундаментальними відкриттями в астрономії, географії, математиці й фізиці.

Аль-Джазарі

Абу аль-Ізз Ісмаїл ібн ар-Раззаз аль-Джазарі (1136–1206) — астроном, математик, механік-винахідник і видатний геній інженерної думки, якого прозвали «Леонардо да Вінчі арабського світу».

Саме аль-Джазарі належить одне з найважливіших винаходів в історії механіки — колінчастий вал, який за значенням поступається лише винайденню колеса і донині залишається однією з основних складових сучасних машин.

У своєму трактаті «Книга знань про дотепні механічні пристрої» («Кітаб фі ма‘ріфат аль-хіял аль-хандасійя») він описав конструкції близько 50 механізмів, зокрема годинників, кодових замків і роботів. Фактично він заклав основи кібернетики. Аль-Джазарі створив чотирьох людиноподібних роботів, яких посадив у човен і змусив грати на барабанах та цимбалах. Він також сконструював музичні автомати, кодові замки, двотактні клапанні насоси, водопідіймальні машини, водяні годинники та фонтани.

До технологічних нововведень аль-Джазарі також належать ламінування деревини, використання масштабних моделей (учений виготовляв їх із паперу), припасування рухомих деталей за допомогою корунду, металеві двері, гібрид компаса з універсальним сонячним годинником, придатним для будь-якої географічної широти, тощо.

Ат-Тусі

Насір ад-Дін ат-Тусі (1201–1274) — видатний математик, астроном, філософ і вчений середньовічного Сходу. Він зробив величезний внесок у розвиток математики й астрономії, особливо тригонометрії, а також заснував знамениту Марагинську обсерваторію, яка стала одним із провідних наукових центрів свого часу.

Його головні досягнення: представив тригонометрію як самостійну математичну дисципліну, відокремивши її від астрономії. Організував будівництво однієї з найбільших астрономічних обсерваторій Середньовіччя — Марагинської обсерваторії, яка об’єднала вчених із різних країн. Склав точні астрономічні таблиці руху планет і каталог зірок. Розробив математичну модель, яка пояснювала отримання прямолінійного руху шляхом поєднання двох кругових рухів. Пізніше ця модель привернула увагу дослідників історії астрономії та Коперника.

Ат-Тусі збагатив світову науку розвитком тригонометрії, математичної астрономії та новими геометричними моделями руху небесних тіл. Він заклав важливі основи самостійної тригонометрії, удосконалив математичну астрономію та розробив моделі руху, що вплинули на подальший розвиток світової астрономії.

Намік Бабаханов