Ісламська єдність

З 12-го по 17-те число місяця Рабі аль-авваль у низці ісламських країн і мусульманських громад відзначається Тиждень ісламської єдності. Ця ідея була запропонована й розвивалася ісламськими вченими та мислителями як можливість перетворити наявну відмінність у датах народження Пророка Ісламу Мухаммада не на причину розділення, а на нагоду для зміцнення братерства та взаємної поваги між мусульманами.

У сунітській традиції широко поширеною є дата 12 Рабі аль-авваля як день народження Пророка Мухаммада, тоді як у шиїтській традиції прийнято вважати цією датою 17 Рабі аль-авваля.

Передусім необхідно розуміти, що ісламська єдність не є виключно сучасною політичною ідеєю. Її основа міститься в самому Корані: «Тримайтеся всі разом за верв Аллаха і не розділяйтеся». (Коран, 3:103)

Це не просто заклик уникати конфліктів. Коран закликає мусульман триматися спільної основи, яка їх об’єднує. Далі в тому самому аяті сказано: «І пам’ятайте милість Аллаха до вас: коли ви були ворогами, Він примирив ваші серця, і з Його милості ви стали братами». (Коран, 3:103)

Отже, братерство є не просто соціальною угодою між людьми. Коран представляє його як милість Аллаха. В іншому місці Аллах говорить: «Воістину, ця ваша громада — громада єдина, а Я — ваш Господь. Тож поклоняйтеся Мені». (Коран, 21:92)

А в іншій сурі сказано: «Воістину, ця ваша громада — громада єдина, а Я — ваш Господь. Тож бійтеся Мене». (Коран, 23:52) Таким чином, Коран говорить про ісламську спільноту як про єдину умму.

Ця спільність ґрунтується передусім на єдинобожжі, пророчій місії, Корані, поклонінні Аллаху та спільній релігійній місії.

Але тут необхідно зробити важливе уточнення. Ісламська єдність не означає, що між мусульманами не повинно існувати жодних відмінностей.

В ісламській історії існують різні школи фікху, каламу, хадисознавства, а також різні підходи до розуміння окремих історичних подій. Ці відмінності можуть існувати й надалі досліджуватися.

Але існує величезна різниця між відмінністю та ворожнечею. Наукова дискусія може відбуватися без образ. Богословська незгода може існувати без ненависті. Відмінність у фікху може існувати без руйнування братерських відносин.

Тому ми повинні розуміти вахдат — ісламську єдність — не як знищення відмінностей, а як єдність ісламської умми за умови збереження наукового та мазхабного різноманіття.

Шиїт не зобов’язаний переставати бути шиїтом. Суніт не зобов’язаний переставати бути сунітом. Але жоден із них не повинен перетворювати свою мазхабну відмінність на підставу для ненависті до іншого мусульманина. Саме тут проходить межа між науковою розбіжністю та релігійною ворожнечею.

Коран не лише закликає мусульман не розділятися, але й встановлює принцип співпраці: «Допомагайте один одному в благочесті та богобоязливості, але не допомагайте один одному в гріху та ворожнечі». (Коран, 5:2) Цей аят показує, що мусульмани можуть співпрацювати в тому, що є благом.

Допомога нужденним, освіта, благодійність, захист сім’ї, виховання молоді, боротьба з бідністю та інші суспільно корисні справи — усе це може стати простором для співпраці.

Водночас співпраця не вимагає відмови від власної релігійної ідентичності. Ми можемо зберігати свої переконання і водночас працювати разом заради спільного блага.

Ісламську єдність неможливо побудувати лише за допомогою політичних домовленостей. Вона починається з ахляку — моральності людини: «Воістину, віруючі — брати. Тож примиряйте ваших братів і бійтеся Аллаха, — можливо, ви будете помилувані». (Коран, 49:10)

Звернімо увагу: Коран не просто говорить, що віруючі є братами. Він покладає на нас практичний обов’язок: «Тож примиряйте ваших братів».

Тобто мусульманин повинен не лише сам уникати ворожнечі, але й прагнути примиряти людей. Тому єдність починається з простих речей: із мови людини, її ставлення до інших, її здатності поважати чужу думку, відмови від образ, відмови поширювати ворожнечу, уміння відрізняти наукову дискусію від особистої ненависті.

Якщо ми справді хочемо говорити про ісламську єдність, необхідно розуміти її не лише як красиве гасло. Єдність повинна мати практичний зміст. По-перше, це повага між мусульманами незалежно від їхнього мазхабу. По-друге, це відмова від образи святинь, які шануються іншими мусульманами. По-третє, це розвиток наукового діалогу між представниками різних ісламських шкіл. По-четверте, це спільне звернення до Корану та спадщини Пророка Мухаммада. По-п’яте, це співпраця у соціальних питаннях: допомога бідним і нужденним, освіта, благодійність, захист сім’ї та підтримка суспільства. По-шосте, це протидія такфіру — безпідставному оголошенню іншого мусульманина невіруючим. По-сьоме, це взаємна солідарність перед спільними проблемами мусульманського світу. І, нарешті, по-восьме, це збереження власної мазхабної спадщини без перетворення відмінностей на ненависть.

Іноді можна почути запитання: «Якщо ми говоримо про єдність, чи означає це, що відмінності між шиїтами та сунітами повинні зникнути?»

Ісламська єдність не вимагає знищення історичної та наукової спадщини різних шкіл. Шиїтська школа має своє богослов’я, свій фікх, власну хадисну традицію та власну інтелектуальну спадщину. Сунітські школи також мають багату богословську та правову спадщину. Зберігати власну ідентичність — природно. Проблема починається тоді, коли людина перетворює свою ідентичність на підставу для приниження іншого. Тому можна сформулювати важливий принцип: Єдність не означає відмову від ідентичності. Єдність означає відмову від ворожнечі.

Пророк Мухаммад прийшов із закликом до таухіду, поклоніння Аллаху, справедливості, милосердя та моральності. Він створив громаду, об’єднану спільною вірою та спільною відповідальністю.

Тому Тиждень єдності має нагадувати нам не лише про дату народження Пророка, але й про мету його пророчої місії. Якщо ми любимо Пророка, то повинні прагнути до тих цінностей, яких він навчав. А серед цих цінностей — братерство, справедливість, милосердя та повага.

Тиждень ісламської єдності — це не просто кілька днів у календарі. Це можливість замислитися над тим, що нас об’єднує і що здатне нас розділити.

Відмінність між 12-м і 17-м Рабі аль-авваля показує, що в ісламській історії існують різні історичні перекази щодо дати народження Пророка Мухаммада.

Але перед нами завжди залишається вибір. Ми можемо перетворити відмінність на причину конфлікту. А можемо перетворити її на можливість для взаємної поваги. І саме другий шлях відповідає духу ісламського братерства.

Ми можемо відрізнятися в питаннях фікху. Ми можемо мати різні богословські школи. Ми можемо по-різному оцінювати окремі історичні події. Але все це не повинно позбавляти нас здатності бачити одне в одному мусульманина і брата.

Тому головний зміст Тижня ісламської єдності можна висловити дуже просто: Єдність — це не відсутність відмінностей. Єдність — це відсутність ворожнечі за наявності відмінностей. І ще один принцип необхідно пам’ятати: Ми не зобов’язані бути однаковими, щоб бути єдиними.

Намік Бабаханов

Баку – 2026