7) Сьомий непорочний і п’ятий імам Бакир

Ім’я його світлості – Мухаммад, а називали його Бакир-аль-Улум – «той, хто розкриває науки». Його батьком був його світлість імам Саджад (четвертий імам), а матір’ю Фатіма – дочка імама Хасана Муджтаба. Таким чином його світлість з двох сторін, з боку батька і матері, вважався алавідом (табатабаї), тобто його батьки були нащадками його світлості імама Алі.

Його світлість імам Бакир народився в Медині 1-го числа місяця Раджаб 57-го року хіджри. У 95-му році, в тридцятидев’ятирічному віці, він досяг імамату. Оскільки в кінці його життя династія Омейядів перебувала в занепаді і неухильно деградувала, його світлість мав хорошу можливість поширювати серед народу ісламські закони, займатися просвітою і виховав велику плеяду талановитих учнів і фахівців в області ісламських переказів.
Факіхи (богослови-законознавці, знавці фікха) і вчені того часу отримували велику наукову користь від діяльності його світлості. Абдулла бін Ата говорив з цього приводу: «До цього ми не бачили, щоб який-небудь вчений виявляв стільки смирення, як перед імамом Мухаммадом. Наприклад, Хакім бін Утайбат, один із великих вчених того часу, в присутності імама сидів смиренно, подібно учневі перед учителем».

«Батько мій, його світлість Бакир, постійно згадував Аллаха; коли ми ходили, я бачив, що він зайнятий згадуванням імені Господнього під час трапези. Коли він розмовляв з людьми, за будь-яких умов його губи нашіптували хвалу Аллаху і він завжди велів нам читати Коран», – згадував імам Садик.
Також імам Садик говорив: «Коли мій батько, імам Мухаммад Бакир, наказував людям зробити що-небудь, то сам йшов і спостерігав за виконанням свого веління. Коли ж він бачив, що справа пов’язана з труднощами, він казав «бісміллах» і починав допомагати».

Імам Мухаммад Бакир помер мученицькою смертю 7-го числа місяця Зуль-хіджа в 114 році хіджри в п’ятдесятисемирічному віці і був похований в Медині на кладовищі Баги.

Деякі з висловлювань його світлості

Імам Бакир якось сказав одному зі своїх соратників сахабу Джабіру бін Джафі: «О Джабір! Клянуся Аллахом, що шиїтом є той, хто покірний велінню Господньому, богобоязливий і стриманий від гріхів, і найулюбленішим рабом Божим є той, хто був більш стриманий і за велінням Господнім діяв краще і більше.
Клянуся Аллахом, що єдиним шляхом досягнення милості Господньої і наближення до престолу Його є покірність Йому. Ми не маємо для вас передвістя про пекельний вогонь. Хто покірний Господу, той наш друг, а той, хто грішить, – наш ворог.
О Джабіре! Нашим соратником може бути лише богобоязлива і доброчесна людина».