Кусам ібн Аббас

Кусам ібн Аббас ібн Абдуль-Мутталіб (624, Медина – 677, Самарканд) – арабський державний діяч, проповідник. Керівник Меккі при халіфі Алі ібн Абу Талібе, один із учасників завоювання Середньої Азії Арабським халіфатом, перший проповідник Ісламу на території сучасного Узбекистану. Кусам ібн Аббас народився 1 рік хіджрі в Медіні. Він був двоюрідним братом пророка ісламу Мухаммеда, а пізніше став його сподвижником. Він був прихильником Імама Алі і за його правління він обіймав посаду керівника Мекки. Під час правління Муавія він брав участь лише у завоюванні Середньої Азії (Мавероннахр, Хорезм) під керівництвом намісника Хорасана Саїда ібн Усмана.
За наказом Саїда ібн Усмана, Кусам ібн Аббас із кількома війнами залишився в Самарканді з метою поширення ісламу і шаріату. У 677 році на Самарканд напали вороги і Кусам ібн Аббас 56 році хіджрі став шахідом при обороні міста.
Кусам ібн Аббас був похований на цвинтарі у Самарканді. Під час правління останнього правителя Сельджуцької держави султана Ахмад Санджар (1118-1157) на цьому цвинтарі було збудовано медресу Кусамійа (нині не збереглося). Під час правління Аміра Темура на його могилі побудовано мавзолей Кусама ібн Аббаса, який прикрашений різними арабськими написами та середньоазіатськими візерунками Тимуридського періоду. У народі цей будинок називається “Шахи-Зінда” на честь Кусаю ібн Аббаса.