Мусульманин

Слово «мусульманин» стосується людини, яка прийняла Іслам і увірувала в ісламську релігію. Як уже зазначалося на попередніх уроках, основи ісламського віровчення називаються усуль ад-дін. Приймаючи ці основи, людина вступає в Іслам і підкоряє свою волю волі Аллаха. Основним віровчительним висловом, за допомогою якого людина засвідчує свою належність до Ісламу, є слова: «Ля іляха ілляллах, Мухаммадун расулуллах» — тобто: «Немає божества, крім Аллаха, і Мухаммад — Посланець Аллаха». Ці слова відомі як Каліма ат-Тайїба («Благословенне, чисте слово»).

У більш розгорнутій формі цей зміст виражається у Калімі аш-Шахада (свідченні віри): «Ашхаду ан ля іляха ілляллах ва ашхаду анна Мухаммадан расулуллах» — «Свідчу, що немає божества, крім Аллаха, і свідчу, що Мухаммад — Посланець Аллаха».

Щиро приймаючи та визнаючи цю істину, людина виражає фундаментальну основу ісламської віри. Тому ці слова називають Калімат аш-Шахада («Слово свідчення») або Каліма ат-Таухід («Слово єдинобожжя»).

У традиційному розумінні вони також розглядаються як вираження очищення людини від попередніх переконань, пов’язаних із невір’ям і багатобожжям, та її переходу до віри в єдинобожжя й Іслам.

У заклику Пророка Ісламу до людей прийняти Іслам слово таухіду посідало особливе місце та було найважливішою відправною точкою. У переказах повідомляється, що Пророк закликав людей промовляти «Ля іляха ілляллах» і визнавати єдиність Аллаха. З цієї точки зору слово таухіду є основоположним вихідним вираженням ісламського віровчення.

Ці два фундаментальні положення — визнання єдинності Аллаха та підтвердження того, що Мухаммад є Посланцем Аллаха — виражають основу ісламської віри. Інакше кажучи, людина насамперед приймає, у Кого вона вірить і через яке Божественне керівництво ця віра була донесена до неї.

Однак тут необхідно врахувати одну важливу обставину. Людина повинна приймати основи Ісламу, тобто усуль ад-дін, не сліпо й не під примусом, а свідомо, щиро та добровільно. В ісламському віровченні віра не зводиться лише до вимовляння певних слів. Людина повинна розуміти їхній зміст і внутрішньо, серцем, приймати істину, яку вони виражають.

Це стосується принципів усуль ад-дін, які є питаннями віровчення і повинні прийматися людиною за допомогою роздумів, дослідження та раціонального доказу. Людина повинна розмірковувати про існування та єдиність Аллаха, Божественну справедливість, пророчість, імамат і загробне життя, формуючи для себе логічні та віровчительні підстави для прийняття цих положень.

У зв’язку з цим в Ісламі проводиться відмінність між таклідом (слідуванням думці авторитетного вченого) та питаннями віровчення. У практичних питаннях і приписах фуру ад-дін людина може звертатися до вченого та дотримуватися його правової позиції. Однак основи віровчення мають інший характер: важливо приймати їх не просто шляхом повторення чужих слів, а розуміючи, осмислюючи та свідомо приймаючи їхній зміст.

Таким чином, після того як людина увірувала в усуль ад-дін, щиро прийняла ці переконання та виразила своє прийняття Ісламу через свідчення віри, перед нею відкривається наступний етап — практичне втілення релігії в житті. Саме тут проявляється поняття фуру ад-дін, яке ми вивчали на попередньому уроці.

Усуль ад-дін визначає, у що людина повинна вірити, тоді як фуру ад-дін показує, як ця віра повинна втілюватися в практичному житті. Інакше кажучи, віра не повинна залишатися лише внутрішнім переконанням людини. Справжня віра повинна знаходити своє вираження в її поклонінні, моральності, поведінці та суспільних відносинах.

Тому після прийняття Ісламу на людині виникає відповідальність за дотримання практичних і релігійних приписів. Намаз, піст, хумс, закят, хадж та інші встановлення шаріату стають практичною складовою її релігійного життя.

Отже, бути мусульманином — це не просто сказати: «Я мусульманин». Бути мусульманином означає визнати єдиність Аллаха, увірувати в посланого Ним Пророка, щиро підтвердити цю віру в серці, а на наступному етапі — втілювати її у своїх вчинках та способі життя.