Самовідданість імама Алі бін Абу Таліба на шляху ісламу в дні, коли цій релігії з усіх боків загрожувала небезпека, воістину
безмежна.
У ніч, коли безбожники збиралися напасти на будинок Пророка Господнього і вбити його, його світлість сказав про це Алі і
пояснив, що Господь велів йому покинути Медину, а Алі – лягти в ліжко його світлості. Алі з радістю погодився.
Алі запитав:
– О посланнику Божий! Якщо я ляжу у вашу постіль, ви зможете
уникнути фатальної участі?
– Так, – відповів Пророк.
Впавши ниць, Алі підніс хвалу Аллахові і промовив:
– Так, я буду жертвою Твоєю, зроблю все, що Ти велиш, і прошу
удачі у Господа Всевишнього.
був подібний до його світлості Великого Пророка, іноді здавалося, що він є його відображенням. Великий Пророк говорив: «Я – місто
знань, а Алі – ворота цього міста. Той, хто хоче увійти в це місто, нехай входить через ворота», а також: «Алі завжди з Аллахом, і
Аллах завжди з Алі, і їх важко розрізнити. Те, що скаже Алі, є істиною і тим, що вкаже шлях до істини».
Хоча влада і спадкоємність після смерті Великого Пророка були безсумнівним правом імама Алі бін Абу Таліба, цього права він
був насильно позбавлений. Однак заради збереження справи ісламу протягом двадцяти п’яти років, коли були віроломно
зневажені його права, Алі не дозволив собі внести розкол у лави мусульман і тим самим знищити основні принципи релігії ворогам
ісламу. Навпаки, весь цей час він усіма силами підтримував іслам і мусульман і в потрібні моменти не відмовлявся від наставленняправовірних на шлях істини і єдності. У 35-му році місячної хіджри мусульмани склали йому присягу на вірнопідданість як халіфу і
проводирю мусульман. Правління Алі бін Абу Таліба тривало п’ять років. У місяці Рамазан в 40-му році хіджри мусульман він прийняв мученицьку смерть в куфійській мечеті, хай береже його Аллах. Його священний мавзолей знаходиться в місті Ен-Наджафі в Іраку.
Ось уривок із заповіту еміра правовірних Алі своєму синові імаму Хасану: «Молись рано вранці і вчасно сплачуй закят. У будь-
якому стані душі, в радості і гніві, дотримуйся справедливості і будь урівноваженим. Люби бідних і бесідуй з ними.
Синок, служи на шляху Господньому і не забувай заповіді, утримуйся від поганого. Своїм братам по вірі будь братом заради
Аллаха. За будь-яких умов не забувай про Бога, будь добрий і ласкавий з дітьми, поважай старих людей, не починай їсти, перш
ніж віддаси частину їжі як милостиню на шляху Господньому». Після мученицької загибелі за віру еміра правовірних дочка
Аммара, Суде, прийшла до Муавії, щоб поскаржитися на призначеного ним деспотичного правителя. Муавія не став
вислуховувати її скарги і сказав:
– Я відішлю тебе до цього правителя, щоб він робив усе, що йому
завгодно.
Суде опустила голову і прочитала вірш такого змісту:
– Хвала Господня тому, з ким була похована і справедливість.
Тому, хто був в союзі з Богом і мав міцний зв’язок з вірою і
правдою.
Муавія запитав:
– Ти, напевно, маєш на увазі Алі?
– Так, Алі.
І тоді вона розповіла одну історію про його світлість еміра правовірних Алі. Під час його правління один з чиновників безжально знущався над людьми, і вони поскаржились на нього Алі. Вислухавши їхню скаргу, той заплакав і сказав: «О Господи, ти сам свідок того, що я ніколи не велів їм пригнічувати людей», і того ж дня зняв з посади жорстокого чиновника.