«Ахлі-бейт» центр ісламської культури
в Україні та Східній Європі – 
ahlibeyt.org

Чотирнадцять непорочних

Його світлість Мухаммад народився в Мецці 17-го числа місяця Рабі аль-авваль у році, коли відбулася подія Асхаб аль-Філь і було знищено військо Абрахи.

Батько його, Абдулла, помер до появи сина на світ, і вихованням хлопчика зайнявся його дід – Абд-аль-Муталліб. Мати майбутнього пророка Аміне пішла з життя, коли йому було всього шість років, а на восьмому році він втратив свого опікуна, Абд-аль-Муталліба, і відповідальність за його виховання і життя взяв на себе дядько по батькові Абу Таліб.
У двадцятип’ятилітньому віці юнак одружився з Хадіджею. Сорок років чесно й скромно прожив він серед свого народу. Всі називали його Мухаммадом Аміном (амін означає «віддана заставі, що зберігається, людина»). Оточуючі довіряли його думці при вирішенні конфліктів, жодна більш-менш значна подія в місті не обходилася без участі майбутнього пророка. Мухаммад весь свій час присвячував поклонінню Богові і служінню народу. Кожного року він на деякий час усамітнювався в печері Хіра, молився і вихваляв велич Господню.
Емір правовірних Алі в «Нахдж аль-Балага» повідомляє: «Господь послав до нього одного з найкращих своїх ангелів, який постійно перебував при ньому і наставляв на найліпші діяння і звичаї».
У сорокарічному віці Мухаммад був обраний Господом для здійснення пророчої місії. Першим серед чоловіків, які прийняли його віру, був Алі, а першою з жінок – його дружина Хадіджа, і деякий час тільки ці двоє читали молитву разом з його світлістю Пророком.
У ті часи Аравію ніяк не можна було назвати культурною та цивілізованою державою, на її території були широко розповсюджені вбивства, грабежі, кровопролитні міжусобиці і розпуста. Важко навіть уявити собі, в яких нелегких умовах Великий Пророк закликав людей звернутися до Бога і скільки труднощів зазнав він на цьому шляху.
Так, з історії відомо, що після смерті його світлості Абу Таліба Великий Пророк відправився в Таїф, щоб закликати його жителів до поклоніння Богові. Старійшини міста відкинули його заклик і не тільки не надали йому належної поваги, а ще й образили. Побачивши це, городяни встали в ряд і стали закидати його світлість камінням, поранивши до крові руки й ноги Пророка.
Його світлість Мухаммад після виходу з пророчою місією тринадцять років прожив у Мецці, а потім переселився в Медину, де заклав основи ісламської держави. Всі помисли і сподівання цієї великої людини були спрямовані на піднесення і просвіту народу, наставляння співвітчизників на шлях моральності. Великий Пророк помер на десятому році свого життя в Медині і там же був похований. На момент смерті йому виповнилося шістдесят три роки.
Мораль і звичаї Великого Пророка
Його світлість був мудрішим, розумнішим, терплячішим і добрішим, ніж всі інші люди. Він сідав на землю і так їв свій обід. Сам робив деякі домашні справи, наприклад іноді відчиняв двері будинку, сам доїв вівцю. Коли слуги втомлювалися крутити молотильне колесо, він допомагав їм. Ніколи не гнівався через мирські справи, його гнів був пов’язаний тільки з божественними питаннями. Його світлість приязно спілкувався з бідняками, не гребував їсти разом з ними, поважав учених і мудрих людей. В їжі і одязі не робив різниці між собою і прислугою. Ніколи не лихословив. У відповідь на злі справи робив добро. Запросто з усіма вітався, завжди згадував тільки Аллаха і з Його ім’ям розпочинав будь-яку справу. Зазвичай сідав обличчям до кибли. Якщо хтось потребував його допомоги, його світлість відразу йшов і допомагав. Дуже шанобливо ставився до гостей, іноді навіть знімав із себе верхню накидку і розстелював її для гостя.
Помітивши одного разу, що, розмовляючи з ним, чоловік тремтить, а той тремтів перед величчю його світлості, Пророк сказав: «Чому ти боїшся мене? Я ж не падишах, а такий же раб Божий, як і ти».
Жінки в Аравії в той час перебували в жахливому становищі, новонароджених дівчаток іноді закопували живцем у землю. Тим часом Великий Пророк залишив багато настанов стосовно жінок, з тим щоб полегшити їхнє пригнічене становище.
Араби в ті далекі часи вживали багато хмільних напоїв, були поширені перелюб, розпуста, азартні ігри та інші пороки, але в результаті невтомної і самовідданої праці Великого Пророка цим огидним діянням було покладено край. Люди, позбавлені всього, тільки завдяки вірі в Аллаха і богобоязливості змогли вберегти дві великі імперії (Римську і Іранську) від насильства деспотичних імператорів і познайомити їхні народи з вченням ісламу.
У всіх діях Великого Пророка вихідним принципом були Бог і віра в Нього, і його світлість невпинно закликав людей здійснювати богоугодні справи.
В одній із битв Великий Пророк опинився трохи осторонь свого війська. Один з ворожих воїнів помітив його, коли він самотньо сидів на землі. Озброєний мечем, воїн підійшов до його світлості і сказав:
– О Мухаммад! Хто ж зараз врятує тебе від мене?
Великий Пророк з твердою вірою в Бога вигукнув:
– Бог!
Як тільки його світлість вимовив це слово, рука воїна здригнулася і меч випав з його рук. Пророк підняв зброю і запитав:
– Хто ж тепер може врятувати тебе від мене?
Воїн відповів:
– Ніхто не в силах врятувати мене, бо я не увірував в твого Бога, щоб він допоміг мені.
І тоді воїн увірував в Аллаха і підтвердив пророчу місію Мухаммада.
І це правда: той, хто увірує в Аллаха, тому Він буде порятунком в усіх бідах і підтримкою за будь-яких незгод.

Алі бін Абу Таліб народився 13-го числа місяця Раджаб у тридцятому році після події Асхаб аль-Філь у Каабі в храмі Божому. Коли Великий Пророк був обраний Всевишнім Господом для здійснення пророчої місії, Алі бін Абу Талібу виповнилося десять років, і впродовж всього терміну пророчої місії його світлості, що тривала двадцять три роки, він завжди був поруч з ним. Протягом всього свого життя його світлість був цілковито відданий справі ісламу і ревно служив Великому Пророку.
Самовідданість імама Алі бін Абу Таліба на шляху ісламу в дні, коли цій релігії з усіх боків загрожувала небезпека, воістину безмежна.
У ніч, коли безбожники збиралися напасти на будинок Пророка Господнього і вбити його, його світлість сказав про це Алі і пояснив, що Господь велів йому покинути Медину, а Алі – лягти в ліжко його світлості. Алі з радістю погодився.
Алі запитав:
– О посланнику Божий! Якщо я ляжу у вашу постіль, ви зможете уникнути фатальної участі?
– Так, – відповів Пророк.
Впавши ниць, Алі підніс хвалу Аллахові і промовив:
– Так, я буду жертвою Твоєю, зроблю все, що Ти велиш, і прошу удачі у Господа Всевишнього.
У всіх битвах Алі завжди був поруч із Пророком і брав на себе всі небезпеки, що загрожували його світлості. У мудрості і знаннях він був подібний до його світлості Великого Пророка, іноді здавалося, що він є його відображенням. Великий Пророк говорив: «Я – місто знань, а Алі – ворота цього міста. Той, хто хоче увійти в це місто, нехай входить через ворота», а також: «Алі завжди з Аллахом, і Аллах завжди з Алі, і їх важко розрізнити. Те, що скаже Алі, є істиною і тим, що вкаже шлях до істини».
Хоча влада і спадкоємність після смерті Великого Пророка були безсумнівним правом імама Алі бін Абу Таліба, цього права він був насильно позбавлений. Однак заради збереження справи ісламу протягом двадцяти п’яти років, коли були віроломно зневажені його права, Алі не дозволив собі внести розкол у лави мусульман і тим самим знищити основні принципи релігії ворогам ісламу. Навпаки, весь цей час він усіма силами підтримував іслам і мусульман і в потрібні моменти не відмовлявся від наставлення правовірних на шлях істини і єдності. У 35-му році місячної хіджри мусульмани склали йому присягу на вірнопідданість як халіфу і проводирю мусульман.
Правління Алі бін Абу Таліба тривало п’ять років. У місяці Рамазан в 40-му році хіджри мусульман він прийняв мученицьку смерть в куфійській мечеті, хай береже його Аллах. Його священний мавзолей знаходиться в місті Ен-Наджафі в Іраку.
Заповіт Алі
Ось уривок із заповіту еміра правовірних Алі своєму синові імаму Хасану: «Молись рано вранці і вчасно сплачуй закят. У будь-якому стані душі, в радості і гніві, дотримуйся справедливості і будь урівноваженим. Люби бідних і бесідуй з ними.
Синок, служи на шляху Господньому і не забувай заповіді, утримуйся від поганого. Своїм братам по вірі будь братом заради Аллаха. За будь-яких умов не забувай про Бога, будь добрий і ласкавий з дітьми, поважай старих людей, не починай їсти, перш ніж віддаси частину їжі як милостиню на шляху Господньому».
Жінка, яка представила Алі Муавії
Після мученицької загибелі за віру еміра правовірних дочка Аммара, Суде, прийшла до Муавії, щоб поскаржитися на призначеного ним деспотичного правителя. Муавія не став вислуховувати її скарги і сказав:
– Я відішлю тебе до цього правителя, щоб він робив усе, що йому завгодно.
Суде опустила голову і прочитала вірш такого змісту:
– Хвала Господня тому, з ким була похована і справедливість. Тому, хто був в союзі з Богом і мав міцний зв’язок з вірою і правдою.
Муавія запитав:
– Ти, напевно, маєш на увазі Алі?
– Так, Алі.
І тоді вона розповіла одну історію про його світлість еміра правовірних Алі. Під час його правління один з чиновників безжально знущався над людьми, і вони поскаржились на нього Алі. Вислухавши їхню скаргу, той заплакав і сказав: «О Господи, ти сам свідок того, що я ніколи не велів їм пригнічувати людей», і того ж дня зняв з посади жорстокого чиновника.

Фатіма народилася 25-го числа місяця Джамад аль-ахір п’ятого року пророчої місії. Її матір звали Хадіджей. У п’ятирічному віці дівчинка втратила матір. Пророк Божий дуже любив свою дочку, він часто говорив: «Фатіма мені дорожча за всіх інших».
Становище її світлості Фатіми завдяки її винятковим моральним якостям, а також богобоязливості і преклонінню перед Аллахом було настільки високим, що кожного разу, коли вона входила в будинок Великого Пророка, його світлість тепло зустрічав її, цілував їй руки, саджав на своє місце і говорив, що Фатіма – частина його тіла, і всякий, хто обрадує її, обрадує його, а хто образить її – образить його світлість.
Імам Хасан розповідав: «Якось у п’ятницю моя мати Фатіма встала на молитовне місце і почала молитися, і молилася до самого ранку, і молилася за сусідів. Я запитав її: «Чому ти не помолилася за себе?» Вона відповіла: «Синку, в першу чергу потрібно думати про сусідів, а потім вже про себе».
Одного разу Пророк запитав: «Що може бути найкращим для жінки?»
Фатіма відповіла: «Дорогий мій батьку, найкраще для жінки, щоб її не бачило око чужого чоловіка і щоб вона не бачила чужого чоловіка». Пророк притис її до грудей і сказав: «Покоління і потомство – кожне має своїх нащадків».
Фатіма прожила вісімнадцять років. Вона була дружиною його світлості імама Алі і протягом дев’яти років народила таких чудових дітей, як імам Хасан, імам Хусейн, Зейнаб і Кульсум. Померла вона в Медині за кілька місяців після смерті Великого Пророка. Її світлість Фатіму поховали, за її заповітом, таємно ввечері. Метою такого заповіту було дати зрозуміти мусульманам, що Фатіма Захра була незадоволена подіями, що відбулися після смерті Великого Пророка, і своє невдоволення вона висловила так, щоб це було зафіксовано в історії і сприяло підвищенню свідомості мусульман.
Протягом цих місяців її світлість в повному розумінні слова захищала становище і владу Алі і на цьому шляху фактично пожертвувала своїм життям.
Мусульмани вважають загибель Фатіми актом мучеництва і шанують її пам’ять трауром Айамі Фатімійа («дні Фатіми») в місяці Джумада аль-уля. Імам Алі таємно поховав свою дружину. Де знаходиться її могила, до сих пір невідомо. Фатіма була єдиною дитиною Пророка Мухаммада, яка пережила його. Хай буде мир з нею.

У середині благословенного місяця Рамазан її світлість Фатіма Захра народила імама Хасана Муджтабу. Він був першим сином в сім’ї наступника Пророка Господнього, і коли той отримав звістку про його народження, він відправився в будинок Алі й Фатіми, притиснув немовля до грудей і нашептав в його праве вухо заклик до молитви (азан), а в ліве вухо – саму молитву і за наказом Господнім назвав хлопчика Хасаном. Одним з відомих прізвиськ його світлості було Муджтаба.
Уже в дитинстві в його світлості проявилися риси великої людини. Великий Пророк дуже любив свого онука і говорив про нього: «Господи, ти знаєш, що я люблю Хасана і люблю того, хто любить його», а також: «Хасан і Хусейн – два імами і два ватажки мусульман. Повстануть вони чи ні?» (тобто будуть мовчати в ім’я інтересів ісламу і мусульман або ж візьмуть владу у свої руки).
Одного разу в дитинстві Хасан і його брат Хусейн побачили старого, який неправильно робив возу (ритуальне обмивання перед молитвою). Вони хотіли вказати йому на помилку, але водночас із поваги до його віку не бажали робити це занадто явно. Хлопчики підійшли до старого і сказали: «О старче, ми хочемо зробити обмивання, а ти суди про те, хто краще робить возу».
Побачивши, як вони здійснюють обмивання, старий зрозумів, що він робив його неправильно і що хлопчики в такій делікатній формі хотіли вказати йому на помилку. Тоді він сказав їм: «О світочі очей Пророка! Ви зробили обмивання правильно, я ж – ні, і завдяки вам я навчився робити це як годиться».
Імам Муджтаба сім років дитинства провів з Великим Пророком і тридцять років – з еміром правовірних Алі. У тридцятисемирічному віці він досяг імамату. Після десяти років, сповнених випробуваннями і негараздами, імама Хасана було отруєно і віддано мученицькій смерті за віру. У рік смерті йому виповнилося сорок сім років. Його світлість похований у Медині на кладовищі Баки.
Деякі з висловів його світлості
Кожен, хто ходитиме в мечеть, отримає одну з наведених нижче вигод:
1. Осягне основні принципи релігії і ознайомиться із законами ісламу.
2. Почує слова, які наставлять його на шлях праведний і не допустять відхилень.
3. У страху перед Господом або ж від сорому перед народом відмовиться від вчинення гріхів.
4. Знайде корисного (щирого і праведного) друга.
5. Знайде милість Господню.
Перемир’я імама Хасана
Після мученицької смерті за віру еміра правовірних іракські шиїти і сорок тисяч воїнів Алі зібралися в містечку під назвою Нахаліє. Вони висловили підтримку імаму Муджтабі. По закінченні церемонії присяги вірнопідданства його світлість в куфійській мечеті перед величезною кількістю слухачів виголосив дуже важливу промову. У ній він застеріг людей від відхилення з праведного шляху і в результаті цього – ймовірності перемоги дияволоподібних і мерзенних людей. Потім він оголосив про готовність воювати з Муавією і попросив всіх воєначальників підготувати війська до походу у бік Шама, а сам став готувати ґрунт для битви в Куфі.
Ця звістка дійшла до Муавії, і той зрозумів, що імам Муджтаба має намір продовжити курс свого батька. Муавія, вельми вправний інтриган і організатор диявольських підступів, став будувати плани саботажу. Під різними приводами він зміг залучити на свій бік групу прихильників імама Хасана і внести розкол в ряди військ його світлості. За допомогою хабарів і обіцянок великих посад він сколотив велику групу ворогів імама і відщепенців, що погрузли в мирських насолодах, яких, на жаль, у війську його світлості було більш ніж достатньо. Вони написали листа Муавії, в якому запрошували його прибути до Іраку з тим, щоб передати йому зв’язаного по руках і ногах імама Хасана бін Алі. Незважаючи на цю зраду, імам Муджтаба не відмовився від своїх планів і в одній зі своїх промов сказав: «Муавія з групою жителів Шама рухається в бік Куфи, і вам необхідно підготуватися до битви», а потім наказав стратити підісланого Муавією шпигуна. У листі губернатору Басри Ібн Аббасу його світлість вимагав вчинити так само зі шпигуном Муавії, який був направлений в це місто.
Спершу люди не відгукнулися на заклик імама Хасана, але в результаті заохочень одного із сахабів (сахаб – сподвижник, прихильник і соратник) його світлості обіцяли надати йому підтримку. Незважаючи на це, коли імам Муджтаба вирушив у бік Нахаліє, він зауважив, що більшість людей, які присягали йому на вірність, залишили його і втекли.
Крім того, деякі командири війська його світлості, отримавши величезні хабарі, відмовилися від служіння імаму і на кордоні з Шамом із великим числом воїнів приєдналися до війська Муавії. Це абсолютно дезорганізувало військо імама Муджтаби, решта воїнів занепала духом, і справа дійшла до того, що вороги, скориставшись такою ситуацією, вступили у відкриту сутичку із самим імамом, пограбували його намет і важко поранили його світлість в ногу.
Такий короткий опис подій, які відбулися в ті дні. І в такій ситуації Муавія запропонував імаму Хасану укласти перемир’я.
Розуміючи, що якщо він не піде на мирову, його вірні соратники будуть знищені, а Муавія після їхньої смерті стане стверджувати, що він пропонував укласти перемир’я, імам Муджтаба був змушений піти на такий крок. Інакше кров його світлості і відданих йому людей було б пролито, а бажаного результату для справи ісламу і мусульман досягнуто не було б.
Усвідомлення обов’язку важливіше за його виконання
Часом обов’язок людини вимагає, щоб вона тимчасово змирилася з обставинами непереборної сили. Як казали мудреці, іноді відступ – це насправді великий наступ, іншими словами, перемир’я може стати часом серйозної боротьби. Якби імам Муджтаба пішов на поводі у деяких своїх соратників і відмовився від миру з Муавією, його загибель і смерть вірних йому людей були б неминучими, до того ж це не дало б ніякої користі істинній вірі. Його світлість усвідомлював, що інтереси і вигоди ісламу і мусульман в ситуації, що склалася, полягають у перемир’ї, але тільки на таких умовах, щоб воно зіграло на руку мусульманам і відкрило очі всьому ісламському світу на справжню сутність Муавії.
Зазначимо, що однією з помилок багатьох співтовариств і держав є бажання вирішувати свої проблеми за допомогою війни, тоді як шляхом перемир’я і переговорів можна досягти менш руйнівних результатів, до того ж зберегти життя людей. Стратегічно мисляча людина повинна ставити на перше місце свої інтереси і відповідно до цього вживати заходів. Іноді ситуація вимагає військових дій, а іноді – перемир’я. В ісламі є закони, пов’язані зі священною війною за віру, водночас як вирішення проблеми не виключається і перемир’я. Так, при Бадрі і Ахзабі Великий Пророк прийняв рішення про військові дії, а при Ходейбіє вважав за доцільне укласти мир з тими ж ворогами і підписав відоме в історії перемир’я Ходейбіє.
Саме тому імам Муджтаба за наказом Господнім пішов на перемир’я з Муавією, яке включало кілька пунктів. Зі змісту угоди видно, що імам Хасан складав її надзвичайно розумно – з урахуванням інтересів ісламської умми. Те, що Муавія не став виконувати пункти мирного договору, допомогло мусульманам зрозуміти його істинну суть. Люди зрозуміли, що Муавія не може бути ісламським вождем і що він прийшов до влади тільки заради влади і вчинення злочинів.
Текст мирної угоди
1. Муавія повинен діяти відповідно до Книги Господньої і традицій Пророка.
2. Муавія повинен утриматися від лихослів’я і образ на адресу Алі і наказати, щоб і його підлеглі не лихословили на адресу його світлості.
3. Муавія не повинен призначати після себе наступника і спадкоємця.
4. Імам не повинен називати Муавію «еміром правовірних».
5. Муавія повинен припинити тортури синів імама Алі і їхніх друзів, щоб вони могли жити спокійно, як всі інші люди.
6. Частина доходів держави має бути надана в розпорядження імама Хасана, щоб його світлість міг розподілити її серед родин, що втратили свого главу в битвах Джамаль і Сіффейн, і виплатити наявні борги заради задоволення інтересів народу.

Імам Хусейн народився 3-го числа місяця Шаабана четвертого року історичного переселення. З волі Господньої Великий Пророк назвав немовля Хусейном. У день народження онука його світлість сповістив про його мученицьку загибель за віру і прорік, що його вб’є група безбожників і тиранів з роду Омейядів і Господь не доведе до них Своє заступництво.
Імам Хусейн сорок шість років прожив разом з батьком, матір’ю і братом, імамом Хасаном. Після смерті брата в сорокасемирічному віці отримав звання імама і встав на чолі імамату. Його світлість глибоко переживав існування деспотичного режиму Муавії, але, поки той був живий, він не міг нічого вдіяти. Як уже згадувалося, імам Хасан в ім’я вищих інтересів ісламу волею Господньою з деякими умовами пішов на перемир’я з Муавією, оскільки розумів вигоди ісламу від припинення війни. Його брат, імам Хусейн, протягом десяти років, поки був живий Муавія, волею Господньою вважав за доцільне утриматися від повстання проти тирана.
Як тільки Муавія помер, Язид оголосив себе халіфом мусульман і для зміцнення своїх позицій зажадав від всіх знатних людей, в тому числі і від імама Хусейна, складання присяги на вірнопідданість. Однак його світлість відразу ж заявив, що якщо такій людині, як Язид, що захоплюється п’янкими напоями, азартними іграми, вдається до розпусти і навіть зовні не дотримується ісламських законів, дістанеться влада над людьми, – можна буде вважати, що справі ісламу прийшов кінець, що така людина погубить іслам міццю ісламу. Тому імам Хусейн не погодився скласти присягу Язиду і не визнав його владу. Волею Господньою і в ім’я інтересів ісламу його світлість був готовий піти на будь-яку самопожертву, але не визнати владу Язида.
Саме тому, коли в 60-му році хіджри (мусульманське літочислення з часу історичного переселення пророка з Мекки до Медини) жителі Куфи запросили його відвідати їхнє місто, імам Хусейн відправився в бік Іраку. З самого початку свого руху і до моменту трагічної загибелі він давав зрозуміти своїм супутникам і мусульманам, що метою повстання є обітниця і утримання від поганого, протест проти тиранії і невизнання влади насильства і гніту, а також висловлення підтримки Корану, ісламу і Пророку ісламу. Діти імама Хусейна і юнаки з роду Бану Хашим, які були разом з ним і супроводжували його в Кербелі, були віддані мученицькій смерті Омейядами і послідовниками Язида. Частина членів сім’ї його світлості потрапила в полон, і світ того часу і сьогоднішній світ зрозуміли, що в ім’я найвищої божественної мети самопожертва необхідна. Подвиг імама Хусейна і його сподвижників подібно до сонця на небосхилі ісламу навіки залишив свій яскравий слід в історії.
Один урок зі вчення імама Хусейнa
З того часу як імам Хусейн був відданий мученицькій смерті за віру, його шанувальники і прихильники щорічно влаштовують церемонії вшанування пам’яті про нього і, удостоївшись честі відвідати мавзолей його світлості, освіжають свою пам’ять про Кербелу.
Наші непорочні вожді завжди безустанно працювали над тим, щоб навіки зберегти пам’ять про Кербелу, не раз проводили зібрання в пам’ять про цю трагедію і висловлювалися про користь скорботи і оплакування імама Хусейна.
Абу Омаре розповідав: «Одного разу я був у імама Садика. Його світлість наказав прочитати вірші, в яких оплакується імам Хусейн і виражається скорбота по ньому. Як тільки я почав читати, почувся плач імама Садика. Я читав, а він – плакав, і коли я закінчив читати, він висловився про користь скорботи і плачу за імамом Хусейном».

Скорбота за імамом Хусейном, оплакування його світлості, а також пам’ять про трагедію при Кербелі має величезне значення для мусульман і приносить безсумнівну користь. У той же час слід пам’ятати, що проведення траурних церемоній, оплакування імама Хусейна і переказ подій при Кербелі має на меті дати урок побожності і самовідданого служіння справі ісламу, урок волелюбності і боротьби за честь в істинному розумінні цього слова, урок підтримки Корану і священних законів Корану. Отже, справжньою метою оплакування є збереження вічно живої пам’яті про імама.
Уривок з однієї з молитов імама Хусейна
Наведемо тут частину молитви імама Хусейна, яку він зі сльозами на очах прочитав у день Арафе в пустелі Арафат і тим самим показав народам світу урок гідності і любові до Бога.
О Господи, зізнаюся в Твоїй єдиності і перераховую Твої блага, хоча і розумію, що вони не можуть бути перераховані, бо знаю, що Ти дав мені незліченні блага.
Твої блага з моменту мого створення Тобою були зі мною. З самого початку Ти тримав мене далеко від бідності, невігластва, мук, страждань і труднощів і створив для мене всі умови для благоденства. О найкращий з тих, у кого просять допомоги, і наймиліший з тих, у кого просять прощення.
О той, хто знає про заплющені очі і таємні погляди, о той, від кого не можна приховати душевні таємниці, о наймиліший з наймиліших, вітай Мухаммада і рід його. О Господи, я гідний ницості, а тільки Ти можеш прощати і бути милосердним.

Його світлість звали Алі, він був сином імама Хусейна. Найвідомішими його прізвиськами були Саджад і Зейн аль-Абідін. Народився 5-го або 15-го числа місяця Рабі аль-авваль тридцять шостого або тридцять сьомого року (за різними версіями). У шістдесят першому році хіджри після мученицької загибелі за віру імама Хусейна отримав звання імама і досяг імамату.
Час його імамату збігся з періодом могутності омейядських халіфів, які перебували у ворожнечі з родом пророчим. У цей період відбувалися страшні події і криваві повстання, що значно ускладнювало діяльність його світлості, а часом і реально загрожувало його репутації і навіть життю. Але, незважаючи на все це, імам Саджад завдяки своїй прозорливості, терпінню і твердості духу подолав усі труднощі і зміг захистити свою честь і честь свого народу.
Його світлість був не тільки аскетичною людиною, а й мудрим і далекоглядним керівником, всі його зусилля при вирішенні криз були спрямовані на благо ісламу і мусульман. Одним із великих дарів його світлості світу ісламу і ісламській освіті був збірник молитов, відомий під назвою «Сахіфа Саджадія». У цій книзі у формі молитов і виливання душі Господу Всевишньому, який ні в чому не має нужди, виражені ідейні, філософські, моральні та громадські мотиви. Ніхто інший, крім імама непорочного, який є спадкоємцем пророчих знань, не міг дарувати народу подібну книгу.
25-го Мухаррама 95-го року хіджри його світлість у віці 57 або 59 років був отруєний поплічниками Омейядського халіфату і прийняв мученицьку смерть. Могила імама Саджада знаходиться в Медині. Хай буде мир з ним.
Деякі з висловлювань його світлості
Найдорожчим для Господа є той з вас, хто робить більше добрих діянь, а найповажніший з вас для Нього – найбільш богобоязливий і хто утримується від гріхів.
О людино, ти рано чи пізно покинеш цей світ, знову будеш оживлена i станеш перед судом Господнім, так підготуй же відповідь за свої діяння. Це означає, що, поки не пізно і є час, ти повинна задуматися над життям після смерті і намагатися досягти благовоління Господнього.
Якщо всі люди помруть і я залишуся один, мені не буде страшно, бо зі мною буде Коран.

Ім’я його світлості – Мухаммад, а називали його Бакир-аль-Улум – «той, хто розкриває науки». Його батьком був його світлість імам Саджад (четвертий імам), а матір’ю Фатіма – дочка імама Хасана Муджтаба. Таким чином його світлість з двох сторін, з боку батька і матері, вважався алавідом (табатабаї), тобто його батьки були нащадками його світлості імама Алі.
Його світлість імам Бакир народився в Медині 1-го числа місяця Раджаб 57-го року хіджри. У 95-му році, в тридцятидев’ятирічному віці, він досяг імамату. Оскільки в кінці його життя династія Омейядів перебувала в занепаді і неухильно деградувала, його світлість мав хорошу можливість поширювати серед народу ісламські закони, займатися просвітою і виховав велику плеяду талановитих учнів і фахівців в області ісламських переказів.
Факіхи (богослови-законознавці, знавці фікха) і вчені того часу отримували велику наукову користь від діяльності його світлості. Абдулла бін Ата говорив з цього приводу: «До цього ми не бачили, щоб який-небудь вчений виявляв стільки смирення, як перед імамом Мухаммадом. Наприклад, Хакім бін Утайбат, один із великих вчених того часу, в присутності імама сидів смиренно, подібно учневі перед учителем».
«Батько мій, його світлість Бакир, постійно згадував Аллаха; коли ми ходили, я бачив, що він зайнятий згадуванням імені Господнього під час трапези. Коли він розмовляв з людьми, за будь-яких умов його губи нашіптували хвалу Аллаху і він завжди велів нам читати Коран», – згадував імам Садик.
Також імам Садик говорив: «Коли мій батько, імам Мухаммад Бакир, наказував людям зробити що-небудь, то сам йшов і спостерігав за виконанням свого веління. Коли ж він бачив, що справа пов’язана з труднощами, він казав «бісміллах» і починав допомагати».
Імам Мухаммад Бакир помер мученицькою смертю 7-го числа місяця Зуль-хіджа в 114 році хіджри в п’ятдесятисемирічному віці і був похований в Медині на кладовищі Баги.
Деякі з висловлювань його світлості
Імам Бакир якось сказав одному зі своїх соратників сахабу Джабіру бін Джафі: «О Джабір! Клянуся Аллахом, що шиїтом є той, хто покірний велінню Господньому, богобоязливий і стриманий від гріхів, і найулюбленішим рабом Божим є той, хто був більш стриманий і за велінням Господнім діяв краще і більше.
Клянуся Аллахом, що єдиним шляхом досягнення милості Господньої і наближення до престолу Його є покірність Йому. Ми не маємо для вас передвістя про пекельний вогонь. Хто покірний Господу, той наш друг, а той, хто грішить, – наш ворог.
О Джабіре! Нашим соратником може бути лише богобоязлива і доброчесна людина».

Ім’я його світлості – Джафар, а прізвисько – Садик. Його батьком був імам Мухаммад Бакир, а матір’ю Умм-Фарва, найстриманіша і найбогоязливіша жінка свого часу. Народився його світлість у Медині 17-го числа місяця Рабі аль-авваль в 83-му році хіджри. У тридцятидворічному віці досяг імамату. Все своє благородне життя імам Садик присвятив вихованню тисяч учнів. Він максимально використав обстановку, яка склалася на той час, – ослаблення династії Омейядів і їхнє протистояння з династією Аббасидів – для поширення ісламської просвіти і науки серед мусульман.
Перекази про його світлість залишили близько чотирьох тисяч людей, і деякі з них досягли вищих наукових ступенів.
Одним із них був Джабір бін Хайан, який, за визнанням друзів і недругів, був основоположником науки хімії. Іншим його учнем був Мухаммад бін Мослем, який почув і переповів тисячі переказів про його світлість. Третій його учень – Хішам бін Хакім, видатний вчений свого часу в царині схоластики і переконань.
Один із сахабів його світлості, Муаллі бін Хонейс, розповідає: «Одного вечора, коли дощові хмари затягли небо, його світлість імам Садик вийшов з дому і попрямував у бік альтанки, що іменувалася «Бані Саєде», де спали бідняки і приїжджі. Я пішов слідом за ним. Раптом я помітив, що з рук його світлості випали якісь речі. Я швидко підійшов і привітався. Він сказав: «О Муаллі, збери їх і дай мені». Пошаривши рукою по землі, я знайшов кілька хлібних коржів, зібрав їх у невелику торбину і віддав його світлості. Я попросив дозволу понести торбину, але його світлість відповів, що більш гідний нести її. Коли ми підійшли до альтанки, я побачив кількох сплячих бідняків. Біля подушки кожного з них його світлість поклав по коржу. «Вони ваші шиїти?» – запитав я. «Якби вони були моїми шиїтами, я б дбав про них ще більше», – відповів його світлість».
Справді, однією з місій його світлості Пророка, імама Алі та інших наших духовних провідників було те, що вони завжди дбали про бідних і стражденних і намагалися полегшити їхні тяготи.
У 148 році імам Садик був отруєний за наказом аббасидського халіфа Мансура і помер мученицькою смертю 25-го числа місяця Шаввал у шестидесятип’ятилітньому віці. Він похований на кладовищі Баги поруч зі своїм батьком – імамом Мухаммадом Бакиром, предком – імамом Саджадом і дядьком по батькові – імамом Хасаном. Хай буде мир з ним.
Настанови його світлості перед смертю
Дружина його світлості імама Садика Умм-Хаміде розповідає: «Імам Садик перед смертю відкрив очі і велів зібрати всіх родичів біля його ліжка. Всі з роду Хашимі зібралися навколо нього, і він в їхній присутності сказав: «Заступництва нашого від роду пророчого не отримає той, хто вважатиме молитву справою непотрібною і не приділятиме їй належної уваги».

Його світлість, наречений при народженні Мусою, відомий під прізвиськом Казим. Його батьком був імам Садик, а матір’ю – мудра і всезнаюча Умм-Хаміде, до якої імам Садик рекомендував звертатися жінкам, охочим пізнати релігійні закони і засади. Народився імам Казим 7-го числа місяця Сафар в 128 році хіджри, досяг імамату в двадцять один рік.
Частину свого благородного життя його світлість провів у в’язниці, оскільки аббасидський халіф Гарун був незадоволений його популярністю серед народу і під різними приводами часто кидав його в темницю. У в’язниці його світлість не припиняв старанно молитися. Якось аббасидський халіф відправив до в’язниці до його світлості дуже красиву жінку як прислугу, з тим щоб Казим закохався в неї і в зв’язку з цим проти нього можна було б зняти галас, що ганьбив би його. Через кілька днів за наказом халіфа до в’язниці був відправлений підглядач, щоб дізнатися, в яких стосунках перебувають його світлість і підіслана красуня. Коли той увійшов в темницю, то побачив, що в одному кутку молиться його світлість, а в іншому – та жінка. Її відвели до аббасидського халіфа й запитали, чому вона не виконала наказ і не спокусила його світлість. Жінка відповіла: «Напучення імама Казима і його молитви справили на мене великий вплив і змінили мене (а я ніяк не змогла його змінити)».
Люди божественної віри, їхній спосіб життя і поведінка завжди справляли благий вплив на оточуючих і змінювали їх, і в той же час оточуючі ніколи не впливали на святих людей і не могли схилити їх до пороку і гріха.
Його світлість імам Казим прийняв мученицьку смерть за віру – в багдадській в’язниці поплічники аббасидського халіфа підсипали в його їжу отруту. Він помер 25-го числа місяця Раджаб в 183 році хіджри у віці п’ятдесяти п’яти років і був похований в тому ж місті на курайшитському кладовищі, яке згодом стало відоме як Казимейн. З того часу могила його світлості імама Казима є місцем паломництва мусульман, зокрема шиїтів.
З висловлювань його світлості
Той, вчорашній день якого дорівнює сьогоднішньому, тобто хто після двадцяти чотирьох годин життя не зробив жодного кроку в бік людяності й моральності, а також в ім’я досконалості релігії і побожності, – обдурений. Це означає, що він втратив частину свого капіталу і натомість не отримав нічого.
Той, сьогоднішній день якого гірший, ніж вчорашній, тобто у кого замість духовного і морального прогресу стався регрес і з’явилася схильність до пороків, – не досягне милості Божої.

Восьмий непорочний імам його світлість Риза народився в Медині 11-го числа місяця Зуль-Када в 148 році хіджри. Його батьком був імам Казим, а матір’ю – її світлість Наджма, найкраща жінка свого часу. У 183 році в тридцятишестирічному віці досяг імамату.
У період халіфатського правління Мамуна і за його наполяганням його світлість був примусово направлений у Хорасан і прийняв пост намісника Мамуна. У Хорасані він провів зустрічі та диспути з вченими всіх релігій, і всі вони визнали його світлість і схилилися перед його величчю і знаннями.
Один житель Балха розповідає, як він побував у гостях у імама Ризи. Той велів постелити скатертину для їжі, і вся прислуга, навіть темношкірі, сіли навколо неї і стали їсти разом з його світлістю. Гість сказав, що, на його думку, було б краще, якби скатертину для слуг постелили окремо. Його світлість відповів: «Заспокойся, наш Бог – один, і всі ми від одного батька й матері, і винагорода кожного залежить від його діянь».
Кожного разу, коли його світлість збирався їсти, перш ніж приступити до трапези, він відправляв бідним і убогим частину їжі, що стояла на скатертині.
Вечорами імам Риза їв мало і часто не спав до ранку. Він багато постився і ніколи не забував про триразовий піст кожного місяця – в перший четвер на початку і в кінці місяця і в середу в середині місяця.
Темними ночами його світлість відправлявся в оселі бідняків і роздавав усе, чим можна було їм допомогти.
У 203 році хіджри, коли його світлості було п’ятдесят п’ять років, аббасидський халіф, який боявся зростаючої популярності імама серед людей, наказав отруїти його. Імам Риза помер мученицькою смертю в кінці місяця Сафар і був похований у Мешхеді. Сьогодні мавзолей його світлості є святинею шиїтів всього світу.
З висловлювань його світлості
Поклоніння Богу не залежить від багаторазових здійснень молитви і дотримань посту. Богослужіння і поклоніння вимагають, щоб людина була думаючою, розмірковувала про завдання своєї релігії і свої обов’язки і за будь-яких умов могла б визначити своє завдання і намагалася його виконати.
Чистота – моральна якість божественних пророків.
Уповання на Аллаха і довіра до нього означає, що людина не боїться нікого, крім Господа Всевишнього.
Допомога бідним і неімущим краще милостині на шляху Господньому.

Його світлість був названий Мухаммадом, а найвідоміше його прізвисько – Джавад. Його батьком був імам Риза, матір’ю – Сабіка. Народився він у Медині 10-го числа місяця Раджаб в 195 році хіджри. У 203 році, в дев’ятирічному віці, досяг імамату. Звання імамату є божественним призначенням, визначеним Господом і його посланником, і не має жодного зв’язку з віком – тобто Пророк Господній звелів, що після восьмого імама Ризи імамом буде його син Мухаммад бін Алі, і саме тому його світлість перед смертю призначив Мухаммада на імамат.
Одного разу, коли в мечеті Великого Пророка сидів Алі бін Джафар, син імама Джафара Садика, дядько батька його світлості, туди увійшов імам Джавад. Алі бін Джафар як був, без туфель і верхньої накидки, побіг назустріч його світлості, віддав йому всі почесті, поцілував його руку і шанобливо став поруч з ним. «Сідай», – сказав його світлість Джавад. «Як я можу сидіти при вас, якщо ви стоїте?» – відповів Алі бін Джафар.
Коли імам Джавад пішов, свідки того, що відбувалося, почали засуджувати Алі бін Джафара – мовляв, ти – дядько його батька, а він – онук твого брата, то чому ж ти виявляєш йому таку повагу? Взявши в руки свою бороду, Алі бін Джафар сказав: «У той час як Господь Всевишній, попри цю білу бороду, не визнав мене гідним імамату, а вважав гідним його, незважаючи на його юний вік, ви пропонуєте мені не визнавати його. Боронь Боже мене від того, що ви мені кажете (він наш імам, і нам необхідно слідувати за ним і надавати йому всі належні знаки поваги)»23.
Яхья бін Аксам розповідає: «Одного разу я увійшов у мечеть Пророка і став оглядати гробницю його світлості Пророка. Я помітив, що його світлість Джавад теж зайнятий оглядом могили його світлості. Я завів з ним розмову стосовно деяких питань, а він – відповідав. І я сказав його світлості: «Хочу поставити запитання, але соромлюся». Він промовив: «Я знаю, в чому полягає твоє запитання. Ти хочеш запитати, хто імам і вождь мусульман після мого батька – восьмого імама?» Я відповів: «Клянуся Аллахом, я хотів саме це запитати». «Після батька я – імам і намісник Бога на землі», – сказав його світлість імам Джавад»24.
У 220 році в кінці місяця Зуль-када в двадцятип’ятилітньому віці його світлість був отруєний за наказом аббасидського халіфа Мутасима і прийняв мученицьку смерть. Він похований у Багдаді (Казимейні) поряд з могилою свого предка Муси бін Джафара.
З висловлювань його світлості
Хтось попросив його світлість: «Увіщай мене». Його світлість запитав: «Ти погодишся?» Той відповів: «Так». І тоді його світлість промовив: «Відкинь пристрасті і протиборствуй душевним жаданням, знай, що Аллах завжди бачить тебе, і пам’ятай, що робиш і хто ти є».

Його світлість був наречений ім’ям Алі, а найвідомішими його прізвиськами були Нагі і Хаді. Батьком його світлості був Джавад, а матір’ю – Сейїде, яка, як казали в той час, не мала рівних у стриманості і богобоязливості. Народився імам Хаді 15-го числа місяця Зуль-хіджа в 212 році хіджри і після батька досяг імамату.
Ісмаїл бін Мехран розповідає: «Коли імам Мухаммад Таки збиравсят, боюся, що в цій подорожі на вас чатуватиме небезпека. Хто після вас буде нашим імамом і вождем?» Його світлість обернувся до мене і з посмішкою відповів: «У цьому році я не помру». (Він поїхав у Багдад і, як і обіцяв, повернувся назад цілим і неушкодженим.) Коли ж аббасидський халіф викликав його в Багдад удруге, я прийшов до його світлості і запитав: «Хай буду я жертвою Твоєю, ви їдете, на кого ви покладаєте імамат після себе?» Його світлість заплакав і відповів: «Так, цього разу вони вб’ють мене, і після мене імамат покладається на мого сина Алі».
Готб Раванді розповідає: «Його світлість Хаді подібно до своїх предків володів усіма чудовими якостями й цілими ночами займався богослужінням. Коли він бував серед народу, його губи завжди посміхалися і постійно вимовляли ім’я Господнє».
Тривалий час свого імамату в місті Самаррі його світлість перебував під контролем аббасидського режиму. За його велінням там імам Хаді і був отруєний 3-го числа місяця Раджаб в 254 році. Він покинув цей світ мученицькою смертю у віці сорока двох років і похований у Самаррі.
Якийсь чоловік  удостоївся честі зустрітися з його світлістю і з тремтінням у голосі сказав: «Мого сина заарештували за звинуваченням у любові до вас, і сьогодні ввечері його хочуть стратити». Його світлість запитав: «Що я можу зробити для тебе?» Нещасний відповів: «Те, що хочуть мати і батько для свого чада, – звільнення сина». Імам Хаді промовив: «Вертайся назад, завтра твого сина звільнять, і він повернеться додому». Наступного дня син того чоловіка повернувся додому і розповів, що для нього вже навіть викопали могилу, але Господь Всевишній по молитві його світлості Хаді врятував його.
З висловлювань його світлості
Цінність людей у цьому світі дорівнює їхньому багатству, тоді як у потойбічному світі їхня цінність вимірюватиметься їхніми добрими справами.
Світ подібний до ринку, де купці і торговці зайняті торгівлею. Дехто отримує прибуток (втративши життя, отримує взамін милість Господню), інші зазнають збитків (самі для себе розпалюють пекельний вогонь).

Його світлість народився в Медині 8-го числа місяця Рабі ас-сані в 232 році хіджри. Його батьком був імам Алі Нагі, а матір’ю – Саліл, дуже богобоязлива і побожна жінка. У двадцятидворічному віці досяг імамату, а в 260 році хіджри у віці 28 років був отруєний, як і його батько, і прийняв мученицьку смерть за віру. Похований імам Хасан Аскарі в Самаррі поруч зі своїм батьком.
Його світлості було чотири роки, коли разом з батьком він оселився в Самаррі, де перебував під контролем аббасидського двору. Іноді він потрапляв у в’язницю, і в більшості випадків йому було заборонено зустрічатися з народом.
Іса бін Сабіх розповідає: «Коли я був у в’язниці, туди ж привели імама Хасана Аскарі. Мені дали велику користь наукові бесіди з його світлістю. Іноді він мені казав, наприклад, що я прожив шістдесят п’ять років, стільки-то місяців і стільки-то днів. Коли я підраховував роки від дати свого народження, це виявлялося абсолютно точно».
Абу Хашим Джафарі розповідає: «У мене була матеріальна скрута, і я хотів звернутися по допомогу до імама Хасана Аскарі, але мені було дуже соромно робити це. Коли я повернувся додому, виявилося, що імам Хасан Аскарі надіслав з кимось сто ашрафі (золоті монети) разом з листом, в якому говорилося, що, коли мені знадобляться гроші, не треба соромитися і слід звертатися до нього».

Одного разу аббасидський халіф Мостансер Білла прибув до Самарри, відвідав могили імама Нагі і імама Хасана Аскарі, а звідти вирушив у мавзолей аббасидських халіфів. Коли він підійшов до мавзолею, то побачив, що навколо дуже брудно, – було зрозуміло, що ніхто не відвідує це місце. Один із супутників Мостансера Білли запитав: «Ви – володар цієї держави, у ваших руках влада, ви маєте безмежну могутність, то чому ж могили ваших батьків і предків перебувають у такому запустінні? Ніхто їх не відвідує, немає слуг, які повинні доглядати за цим місцем і утримувати його в порядку. У той же час могили нащадків Алі (імама Алі ан-Нагі і імама Аскарі), як ви бачите, дуже чисті, обкладені килимами і прикрашені лампадами».
Мостансер сказав: «Це – Боже веління. Якщо ми надумаємо змусити людей шанувати могили наших предків, це буде практично неможливо. (Люди щиро люблять їх (Ахль аль-Бейт), поважають їх за життя і шанують після смерті; а нас вони не люблять, поки ми живі, вони бояться нашої сили і могутності, вони поважають нас, поки ми живі, а як тільки ми покидаємо цей світ, зовсім забувають нас, інакше кажучи, силою і примусом не можна домогтися любові і поваги)».
З висловлювань його світлості
Найбільш богобоязливим є той, хто утримується від підозрілих справ і майна (того, що, можливо, може бути недозволеним). Найбільш благочестивим є той, хто добре виконує свої релігійні зобов’язання. Найбільш розсудливим є той, хто утримується від всього забороненого і порочного.
Будьте богобоязливі, і ваші діяння повинні бути такі, щоб ми відчували гордість, коли люди дізнаються, що ви – наші шиїти.

Про пришестя Спасителя, який змінить світ і встановить у суспільстві, яке знемагає від насильства і злодіянь, справедливість і торжество правосуддя, йдеться в усіх небесних писаннях і божественних релігіях. Пророк ісламу, за багатьма переказами з шиїтських і сунітських джерел, наказував: «Коли весь світ переповниться гнітом і злодіяннями (коли людське суспільство перетвориться на суспільство хижаків), з’явиться мій одинадцятий син, чиє ім’я і конья збігаються з моїм ім’ям і коньєю «Мухаммад» і «Абу аль-Касим», покладе край всім нещастям і поширить іслам по всьому світу».
Характеристики дванадцятого імама, його світлості Махді, містяться в переказах сунітського і шиїтського походження. Ось деякі з них.
Його світлість – нащадок Пророка, Алі, Фатіми і Хусейна. Він дев’ятий нащадок імама Хусейна, і шостий – імама Садика, і четвертий – імама Ризи, і син Хасана Аскарі.
У нього два періоди відсутності, або, точніше кажучи, утаєння від очей. Перше – нетривале, друге – дуже тривале. Друга відсутність настільки тривала, що ті, чия віра неміцна, поступово почнуть сумніватися. Життя його світлості буде дуже довгим. Коли він з’явиться, запанують справедливість і правосуддя і в усьому світі встановиться божественна влада.
Ці та інші прикмети, що містяться в сотнях шиїтських і сунітських переказів, наведені з тим, щоб люди розпізнали тих, хто видає себе за Махді Обіцяного, не піддалися на їхніх обман і не збилися з праведного шляху.
Дванадцятий імам Махді народився в 255 або 256 році хіджри в місті Самарра. До 260 року багато хто бачив його світлість в дитячому віці в будинку його батька, імама Хасана Аскарі, і могли спостерігати в ньому ознаки величі і особливості імама. Сам імам Аскарі в межах дозволеного нагадував людям про імамат свого сина.
З 260 року, коли помер високоповажний імам Аскарі, його світлість зник (оскільки аббасидські халіфи мали намір вбити його і докладали всіх зусиль, щоб заарештувати його світлість). Тим часом протягом сімдесятирічного терміну, названого малою відсутністю, зв’язок шиїтів з його світлістю не припинявся. Так було тому, що впродовж цього часу чотири людини, одна за одною, були призначені його світлістю своїми особливими представниками – до них зверталися люди, до них доводили свої науково-релігійні потреби і отримували гідні відповіді. З 329 року, коли помер четвертий особливий представник, почався період великої відсутності. На цей період його світлість не призначив особливих представників і передав владу над людьми великим факіхам (ісламським законознавцям) і релігійним вченим, щоб з їхньою допомогою люди могли пізнавати релігійні закони.
З моменту початку великої відсутності минуло вже більше тисячі років, і шиїти чекають появи його світлості, втілення божественної справедливості і правосуддя, щоб він поклав край нещастям мусульман і повів їх шляхом щастя та істинного ісламу.
Чекання імама Епохи зовсім не означає, що мусульмани повинні сидіти склавши руки в очікуванні його приходу і нічого не робити для досягнення цілей ісламу. Навпаки, як завжди говорили великі ісламські вчені і богослови, всі мусульмани і шиїти за будь-яких умов зобов’язані всіма силами сприяти поширенню ісламської освіти, в межах своїх можливостей протистояти злу і порокам.
Усі мусульмани повинні намагатися забезпечити передумови для торжества справедливості, тобто так виховати суспільство, щоб усі бажали її, і якщо зараз у світі панує зло і насильство, необхідно всім разом боротися з ними. Так, кожен мусульманин зобов’язаний бути самовідданим в ім’я віри й ісламу і завжди бути готовим зустріти Махді Обіцяного, щоб встати в один ряд із ним.
Як йшлося вище, його світлість імам Епохи відсутній з 260 року хіджри і донині. Час його появи серед нас нікому невідомий, і ми повинні спростовувати слова кожного, хто буде називати дату його появи.
Так, у той день, коли зло і насильство досягнуть апогею, коли люди більше не захочуть миритися з ними і зажадають істинної справедливості, тобто коли зміниться їхній спосіб мислення і Господь Всевишній вважатиме потрібним і корисним прихід його світлості, – його світлість з’явиться і перетворить світ в ідеальне місце і райський квітник.
Чи може життя людини тривати більше тисячі років?
Вчені і дослідники вважають, що тривалість життя – не головна причина смерті. Основними причинами смерті, на їхню думку, є патології і порушення функціонування всіх або одного з найважливіших органів людського організму. Не буде цього – не буде і смерті. Якщо людина страждає важкою патологією, смерть може наступити навіть у молодому віці, в іншому випадку людина помре, досягнувши похилого віку в результаті звичайного процесу старіння. Якщо ж людина зможе вберегтися від захворювань, викликаних різними порушеннями в організмі, тривалість життя не буде приводом для настання смерті.
Кращі уми людства намагаються винайти препарати, за допомогою яких можна буде збільшити тривалість життя. Це доводить, що людина має здатність до довгожительства, але повинна робити так, щоб усунути перешкоди на цьому шляху.
Тому якщо людина, яка має здоровий розум, здорове серце, нерви, нирки, печінку та шлунок, знатиме все гігієнічні приписи і дотримуватиметься їх, буде знати особливості різних видів їжі і за необхідності застосовувати ці знання, вона без будь-яких ускладнень зможе прожити досить довге і навіть багатотисячолітнє життя.
Зрозуміло, не кожний в нинішніх умовах може бути таким, але якщо припустити, що існування такої особистості (імама) необхідне, то чому б Господу Богу не створити таку систему творіння, такі умови і знання, щоб людина могла зберігати все необхідне для тривалого життя?
Але якщо ми науковими і практичними аргументами доведемо, що існування імама Епохи необхідне, і велика тривалість життя людини можлива, і для цього потрібно лише дотримуватися всіх умов, і Господь може створити ці умови, для кого Він побажає, ми дійдемо висновку, що Господь Всевишній створив для імама Епохи всі необхідні умови, щоб життя його високоповажної істоти було тривалим.
Тому думка шиїтів, які стверджують, що дванадцятий імам народився в 255 або 256 році хіджри і до цих пір живий і житиме до тієї дати, якої побажає Аллах, не викликає жодних наукових і природних суперечностей.
Крім того, якщо тривалість життя його світлості не буде узгоджуватися із загальними законами природи, то Господь Всевишній своєю безмежною могутністю, створивши чудо, може у винятковому випадку зберегти людину на тисячі років у молодому віці.
Факіхи – наступники в період відсутності імама Епохи
Як переказано зі слів самого дванадцятого імама, в період його відсутності люди зобов’язані звертатися за роз’ясненнями з питань релігії та законів, а також щодо своїх обов’язків до видатних вчених-богословів і авторитетних, гідних наслідування богословів вищих інстанцій і в сфері фікха (фікх – мусульманська доктрина про правила поведінки – юриспруденція, а також комплекс суспільних норм – мусульманське право в широкому сенсі) дотримуватися їхніх вказівок. Абсолютно ясно, що гідні наслідування богослови і відомі релігійні вчені не мають права видавати від себе жодних фетв та указів, а повинні використовувати лише приписи Корану і укази Великого Пророка й імамів.
Якщо уважно вчитатися в коранічні вірші і перекази від непорочних імамів, можна зробити висновок про необхідність і неминучість існування в усі часи в ученні ісламу питання про релігійне керівництво.
Іслам закликає людей до зближення і співдружності, до єдності думки і дій і застерігає від конфліктів, чвар та ізоляції від суспільства.
Коран велить: «Воістину віруючі – брати» (сура «Худжарат», вірш 10) і «Тримайтеся за вірьовку Аллаха всі і не розділяйтеся» (сура «Алі Імран», вірш 103).
Відомий переказ від імама Садика: «Всякий, хто на аршин відійде від ісламської громади, назавжди обірве свій зв’язок з ісламом» (Усуль аль-кафі, т. 1, с. 403).
У 127-й проповіді «Нахдж аль-Балага» йдеться: «Завжди будьте разом з великими мусульманськими громадами, Аллах – з громадою, остерігайтеся розколу. Воістину самовільна людина – приманка для диявола».
З вищенаведених аятів і переказів видно, що іслам спрямований на об’єднання мусульман, на те, щоб вони були єдині і згуртовані. Ясно, що для втілення в життя цієї мети необхідна влада – релігійне керівництво та імамат, бо влада й імамат сприяють організованості і дисципліні в суспільстві, єдності і згуртованості людей в суспільстві, а також правильному управлінню життям суспільства.
Є переказ від імама Ризи: «Воістину імамат – хранитель релігії мусульман, мирська вигода і честь праведних. Імамат – корінь впевненого зростання і плідна гілка і прикриття для ісламу. Захист цілісності намазу (молитви), закяту (податку з прибутку на користь бідних і неімущих), посту (ураза), джихаду (священної війни), збору податків і пожертвувань, право підпису, визначення покарань, винесення указів, захист кордонів – все це покладається на імама мусульман» (Усуль аль-кафі, т. 1, с. 200).
У «Нахдж аль-Балага» йдеться: «Місце керівника рівносильне місцю нитки в чотках, яка збирає разом намистини, і якщо ця нитка обірветься, намистини розсиплються в різні боки і не можна буде зібрати їх разом».
Також добре відомий заповіт Великого Пророка: «Підкоряйтеся тому, кому Господь велів управляти справами, бо він впорядковує ісламські закони».
З вищенаведеного стає ясно, що іслам має імамат, а факіхи (ісламські законознавці) – наступники в період відсутності імама Епохи. Факіх мусульман мусить володіти такими якостями:
– бути розумним;
– бути праведним мусульманином;
– бути справедливим;
– бути здатним керувати суспільством і вирішувати проблеми мусульман;
– не мати таких рис, як користолюбство, владолюбство, жадібність, опортунізм і потурання в справах;
– бути факіхом означає знати Коран і перекази, ісламську просвіту, мораль і правознавство.